Глибокий материк зі слідами древнього моря, що врізалися в земну твердь глибокими каньйонами, де крок за кроком простежується розвиток Землі.
Вапняковий кряж зупинив час з реліктовими витворами природи, щоб наступні покоління завжди пам’ятали про своє минуле.
Мальовнича блакитна стрічка серед стрімчастих скельних берегів як ріка часу, що уносить у своїх водах пам’ять тисяч подій історії України.
Оберіг одного з найбільш важкодоступних міст-фортець, які збереглися до наших днів.
Лише спів вітру, в якому чується церковний хор, і тихий шепіт дощу, що нагадує молитву, вторять тут потойбічній тиші, де немає місця радощам мирського буття.
Кам‘яний хранитель таємниць християнської твердині, від якої залишилися лише купа каміння та аскетичні могильники.
Заховане часом, загублене в горах, то що колись служило для забезпечення життя і щастя тих, хто століттями боровся і гинув у боях з нерівним супротивником.
Скеля з християнським символом віри, поставленим над могилами язичників, які пішли в світ інший ще до офіційного народження релігії.
Символ південного берега Криму – сплячий ведмідь, що зарився носом у зелень чорноморської безодні, спокій якого оберігають прямовисні скелі.
Гора з таємничою історією, збереженою лише пам‘яттю людською за мізерністю документальних джерел і відсутністю культурного шару.
Морські віхи селища з багатою давньою історією чорноморського узбережжя, яким люди дали поетичні назви, а мати-природа нагородила романтичним виглядом.
Грізні вартові, що охороняють підходи до затишної бухти, де рік за роком писалася історія півострова.
Міраж стародавнього маяка від якого нещадний час залишив у віках лише ім‘я, начисто стерши його сліди буйством вітрів і сльозами дощів, щоб залишити тисячоліттям таємницю його існування.
Мис на захисті підступів до тихій бухті, де життя своєї неспішністю рік за роком тече по вузькій смужці між гірською грядою і морем.
Чудо природи, яка протягом мільйонів років дбайливою рукою збирала на невеликому загубленому серед гряди Кримських гір самотньому мисі свої скарби, щоб подарувати небайдужим.
Там де ще зберігаються сліди пострілів минулих століть, щоб нагадувати про суєтність буття і швидкоплинність життя у заклику до творення.
Гострий пік як флагшток на вершині західного дозорного бухти, століттями оповитої таємницями легенд і міфів, які зронив у благодатну людську душу ще Гомер.
Останній рубіж захисників Балаклави, де кожна п‘ядь землі обагрена кров‘ю, а кожен камінь носить майже зниклі сліди війни.
Західний страж Балаклави, що захищає звивистий шлях морської змії від руйнівних бур Зефіру і спопіляючої спеки Нота.
Грізний оплот останньої війни, який вписав кров‘ю імена героїв в її літопис.