Їх місія – захист південних рубежів могутньої твердині.
Їх робота – повертати ріки і ставати перешкодою на шляху лавини противника.
Їх доля – служити нагадуванням про колишню могутність і непокори великого міста, що історія залишила наузбіччі.
Один з найдавніших храмів Поділля, що з’явився на світ до народження Кам’янця.
Два імені і таємниця народження в непримітному провулку на задвірках історії одного з чудес української культури.
Сліди світу, коли людина була ще дуже молодою і їй ще треба було пережити тисячоліття боротьби між добром і злом.
Вартові піраміди історії, де головує його величність людина.
Історія повсякденного життя вірменської громади Кам’янця, що застигла в напів-тисячолітньому камені, розповідаючи історію колишньої могутності і повалення в безодню небуття.
Тут століттями покоління змінювали один одного, щоб розчиниться в часі, залишивши по собі лише легкий слід на лику кам’яного будинку.
Міст між минулим і майбутнім у симбіозі його архаїчної архітектури з легким нальотом кожної епохи, відображеної в дрібних ледь помітних поглядові штрихах.
Тонка нитка через століття, якій разом з містом довелося пережити найстрашніші хвилини останньої страшної війни і відродиться з попелу серед руїн великої країни.
Святе місце тричі увінчане церковними куполами, яке століттями служило справі добра і миру.
Маленький храм у підніжжя могутньої фортеці, як квітка життя і світу серед руйнівних сил війни.
Головний страж спокою міста, заколисаного в ніжних обіймах Смотрича серед стрімких скель каньйону.
Одна з найдавніших споруд Кам’янця, яку сім століть складали ярус за ярусом, щоб захистити мир і спокій міських кварталів.
Шлях від матеріальних цінностей до духовних за кокетливо-ошатним фасадом у серці старого міста.
Храм знань, який хоч не раз міняв свою спеціалізацію, залишився сонячним спогадом, що дав шлях в життя для багатьох.
Храм, який пережив неволю і уніатську залежність, щоб перетвориться на головну православну твердиню Кам’янця.
Яблуко розбрату, за яке палко боролися парафіяни не злякавшися гніву всесильних церковних служителів.
Джерело житті, що не дало ні краплі цілющої вологи місту, де вода була на вагу золота.
Пам’ять найбагатшу колись вірменську громаду Кам’янця, яка залишила по собі лише рукотворні кам’яні свідоцтва своєї колишньої могутності.