Українська традиція приготування крашанок та писанок сягає тисячоліть, задовго до появи християнства на землі (про що наочно свідчать чисельні знайдені на теренах країни артефакти). Причому сам обряд їхнього приготування розписаний до дрібниць з прадавніх часів.
Обрядове вживання крашанок і писанок приурочене до останніх днів Великого посту, Світлого та Фоминого тижнів, переважно до перших днів Великодня. У Куп’янському районі Харківської області один із членів родини вистоює Діяння та утреню в ніч під Світле Воскресіння з писанкою в кишені, яку потім зберігає як домашній талісман протягом року (спов. Пелихов).
Читати далі »
Однією з найдавніших і найвеселіших традицій, яка об’єднує за одним столом цілі покоління напередодні Великодня, – це фарбування яєць. Яскрава крашанка є головним символом свята, що втілює відродження життя, віру та весняне оновлення. Сьогодні існує безліч способів декорування: від традиційного лушпиння цибулі та натуральних трав до сучасних харчових барвників і наліпок. Цей творчий процес дозволяє кожному проявити фантазію та створити унікальні обереги для святкового кошика. Прикрашання яєць не лише дарує передчуття свята, а й наповнює дім особливою атмосферою затишку та душевного тепла.
Фарбування яєць у четвер у деяких українських місцевостях зумовлене тим повір’ям, що якщо фарбування яєць здійснене в четвер Страсного тижня, то такі писанки й крашанки не протухають протягом дванадцяти днів і більше, в якому б місці вони не зберігалися, тоді як інші крашанки, якщо вони виготовлені раніше четверга чи пізніше, швидко псуються і стають непридатними до вживання (спов. Лапушняк).
Читати далі »
Вона — найзнаніша в світі українська обрядова випічка, адже це — головний символ найбільшого українського Великодня (Воскресіння бога-сонця, Ярила, коли сонце довго не сідає, Великий день), в християнському світі переродженого на Воскресіння Христа (Пасха від давньоєврейського «песах» — жертовне ягня чи з грецької «паска» — перехід, визволення). Магічний зміст від початку підготовки приготування страви до останньої кріхти супроводжує великодню Бабу (сучасна назва – паска) чисельними забобонами, прикметами та віруваннями, які українці від пращурів спадкували за тисячоліття, адже «Не кожен день Великдень, а хліб – не паска».
Причому попри найчорніші часи заборони константинопольського патріарха Єремія ІІ в 1591-ому та панівного атеїзму московських окупантів ХХ століття звичай святити паски в церквах на Великдень до схід сонця українці тримають і донині. При чому сам обряд причащання пастви жрецями плоттю та кров’ю вмираючого та воскресаючого бога існував за багато тисячоліть до появи християнства як такого.
Читати далі »