Ішов козак потайком (рядок повторюється двічі)
До дівчини, серденько, вечірком. (рядок повторюється двічі)
«Ой дівчино, відчини, (рядок повторюється двічі)
Своє-моє серденько звесели!» (рядок повторюється двічі)
Кроковеє колесо
Вище тину стояло,
Много дива видало.
Чи бачило, колесо,
Куди милий поїхав?
За ним трава зелена,
І діброва весела.
Пишний, гордий, славний паничу!
Славний паничу, добрий Іване!
Молод же ти в військо ходити.
Є в нього ненька, ненька рідненька;
Як виправляла, то научала:
«Синку ж мій, синку, синку Іванку!
Ой як підеш молод до війська,
Да не вихвачуйся з-поперед війська,
Не зоставайся да позад війська,
Держися війська все середнього».
Дощик, дощик
Крапає дрібненько.
Я ж думала, я ж думала -
Запорожець, ненько! (рядок повторюється двічі)
Коли б знала, коли б знала,
Відкіль виглядати,
То б найняла, заставила
Стежку замітати. (рядок повторюється двічі)
Вербовая дощечка, дощечка,
Бігла в полі Насточка, Насточка,
На все поле леліє, леліє,
Звідки милий приїде, приїде.
Звідки милий приїде, приїде,
Щось Насточці привезе, привезе.
Червонії чоботи, чоботи
Косівської роботи, роботи.
Ой в полі, полі, близько дороги,
Ой дай, боже!
Близько дороги намета стоїть,
А в тій наметі N… сидить.
А коло його все слуги його
Держать шапочки за околички.
«Чи сам пойдеш, чи й нас з[а]береш
Ік турецькому царю на войну?»
«І сам пойду, і вас заберу,
І вас заберу у Туре[чч]ину».
«Добривечір, дівчино, куди йдеш? (рядок повторюється двічі)
Скажи мені правдоньку, де живеш?» (рядок повторюється двічі)
«Чи то ж би я розуму не мала, (рядок повторюється двічі)
Щоб тобі я правдоньку сказала?» (рядок повторюється двічі)
Ой, не рости, кропе (рядок повторюється двічі)
Високо та й у городі, (рядок повторюється двічі)
Ой, не ходи, старий, (рядок повторюється двічі)
Коло моїх та ворітечок! (рядок повторюється двічі)
Ой, не топчи, старий, (рядок повторюється двічі)
Кудрявої м’яти! (рядок повторюється двічі)
Я того старого (рядок повторюється двічі)
Од роду не любила, (рядок повторюється двічі)
По його слідочку (рядок повторюється двічі)
Каменем да покотила. (рядок повторюється двічі)
Українська традиція приготування крашанок та писанок сягає тисячоліть, задовго до появи християнства на землі (про що наочно свідчать чисельні знайдені на теренах країни артефакти). Причому сам обряд їхнього приготування розписаний до дрібниць з прадавніх часів.
Обрядове вживання крашанок і писанок приурочене до останніх днів Великого посту, Світлого та Фоминого тижнів, переважно до перших днів Великодня. У Куп’янському районі Харківської області один із членів родини вистоює Діяння та утреню в ніч під Світле Воскресіння з писанкою в кишені, яку потім зберігає як домашній талісман протягом року (спов. Пелихов).
За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатство розграбили.
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан в’ється,
І по ногах ланцюг б’ється.
А я, бідний, з діточками
Піду лісом стежечками, -
Нехай йому із водою…
Ось-ось чайка надо мною.1