1. Вранці ходить на чотирьох, вдень — на двох, а ввечері — на трьох. (Людина; дитя рачкує, доросла ходить на двох ногах, а при старості підпирається палицею)
2. Стоїть два патики, а на патиках бочка і сім дір. (Людина)
Варіант Р1
Із-за гори та з-за крутої
Славне військо виступає;
Ой попереду Морозенко
На конику виграває.
Варіант И1
Ой Морозе ж, Морозенку,
Ой ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
А вся Україна плаче,
А не так же та Україна,
Ой як запорізьке військо.
Заплакала Морозиха,
А йдучи на місто.
«Ой не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Меду-горілки нап’ємся».
«О, то ж мені, та миле браття,
[Мед-горілка не п’ється, -]
Коло моїх ворітечок,
Так як син з ордою б’ється».
Ой нехай б’ється, рубається,
А він у тому кохається.
Ой буде биться ще й рубаться,
А то б орді не податься.
Варіант А1
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенком, Україна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо…
Заплакала Морозиха, ідучи на місто.
«Годі, годі, Морозихо, по сині тужити;
Ходім з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Чогось мені, милі браття, мед-вино не п’ється:
Ой десь то мій Морозенко да вже з турком б’ється!»
От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку своєму коню на гривоньку:
«Бідна ж моя головонька, це чужая сторононька!»
А в нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кровавая річка.
За річкою, за лиманом покопані шанці…
Взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенка з черешів червонці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Вони ж його ані били, ні в чверті рубали,
Тільки з його, молодого, живцем серце взяли.
Ведуча
В парках і садочках
На доріжки й трави
Падають листочки
буро-золотаві.
Метушні немає,
Тиша й прохолода.
Осінь золотая
Тихо-тихо ходить.
1. Ні столяр, ні кузнець, ні плотник, а перший у селі робітник. (Кінь)
2. Чотири топтала, одно махало да трав’яної мешок. (Кінь)
1.
Ой іхали бояре горою
Да кликали Марусю з собою:
«Ходи, ходи, Марусю, із нами,
Дамо тобі віночок з перлами…»
«А я того віночка не знаю:
Полюбила Юрасенька, як душу».
2.
Ей вінче, вінче,
Зелений барвінче!
Аж тепер ти рушу…
Заплакати мушу!..
Скрипнички пригравают
Та й віночки дошивают.
Було це дуже давно. Жив бідний чоловік, мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити.
Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає чоловік, за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має чоловік землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть.
«Залізниця» – це чудова рухлива гра, яка розвиває координацію, витривалість та почуття ритму. Вона ідеально підходить для великих компаній, тренувань або просто активного відпочинку на свіжому повітрі.
Перший гравець в ланцюжку – «парова машина» («локомотив»); він задає всьому потягу напрямок, ритм та тип руху. Локомотив — лідер потягу, від якого залежить, наскільки складною або веселою буде «поїздка».
В одному широкому степу, де вітер гуляв вільно, а сонце щедро золотило трави, стояла самотня билинка. Тонка, тендітна, з довгим зеленим стеблом і маленьким сріблястим колосочком. Вона легко гойдалася на вітрі, наче танцювала.
Одного теплого літнього дня на неї сів горобець-молодець – маленький, моторний, з чорним, як ніч, крильцем і білою грудкою. Він гордо розправив пір’я і сказав:
- Билинко, билинко зелена! Поколихай мене, горобця-молодця, хай відпочину на твоїй голівці, як на перині!