Ой у вишневому саду там соловейко щебетав.
Додому я просилася, а він мене все не пускав.1 (рядок повторюваний двічі)
-Ой, милий мій, а я — твоя, пусти мене, зійшла Зоря!2
Проснецця матінка моя, буде питать де була я. (рядок повторюваний двічі)
Одним з різновидів ігор для малюків на розвиток уваги, слуху, координації, спритності та вправності, як запоруки гармонійного фізичного розвитку та формування особистості, є пасивно-активні ігри накшталт Дзвіночка чи Гілочки. Вони також відносятьсядо розвивально-єднальних розваг, в яких злагоджена командна робота спрямована на досягнення поставленого результату.
За правилами ігри всі учасники стають колом, тримаючи руки у себе за спиною. Обраний спочатку за допомогою лічилки спочатку «ведучий» розташовується в центрі кола. На старті ігри один з учасників (також обирається лічільним способом) обов’язково не помітно для «ведучого» отримує в руки невеличку гілочку (камінчик чи якийсь інший невеличкий предмет) або дзвіночок в більш складному варіанті.
Ой на, ой на горі да й женці жнуть. (двічі повторювана)
А попід горою яром-долиною козаки йдуть!1
Гей долиною, гей-гей широкою козаки йдуть!
А попереду, попереду Дорошенко (двічі повторювана)
Веде своє військо, військо запорізьке хорошенько!2
Гей долиною, гей-гей широкою хорошенько!
Для розвитку фізичної форми малечі в українському фольклорі є цілий ряд рухливих ігор, які при передбачуваної частої зміни видів активності допомагають виплескувати накопичену фізичну енергію при не виснажливому темпі рухів та розвитку кмітливості, уваги та швидкості прийняття рішень в постійно змінюваних обставинах. Прикладом таких ігор слугує розважайка Горобчики.
За правилами гри на землі окреслюється замкнене коло приблизно діаметром 5 – 6 кроків, в приміщенні його можна означити мотузкою чи стрічкою. Внутрішнє поле кола — це так званий «домівка», всередині якої рондомно розкладаються якісь невеличкі предмети-«зернята» (наприклад іграшки). В домівці оселяється «кіт»-охоронець обраний на початку гри серед всіх гравців за допомогою лічилки, якому доручено пильнувати домашнє добро (ті самі предмети).
Унікальний дар матінки-Природи, який прадавніми віруваннями українських пращурів єднає всі три світи разом: корінням — в підземному царстві, стовбур існує в людському вимірі, а кроною торкається небес… дерево в Україні — майже священний об’єкт, який без зайвої потреби не варто чіпати, бо за умисне його пошкодження без нагальної потреби боги можуть жорстоко покарати кривдника. Весь багатогранний і неповторний світ закарбований в його звивистому гіллі, соковитих плодах, живильному листі, масивному стовбурі та розгалуженому корінні.
В скрутні часи сумнівів, печалі, горя, коли здається, що від прірви вічного небуття відділяє лише крок варто лише прихилитися до «свого дерева», щоб отримати сили продовжувати жити і протистояти всім випробовуванням витівниці-Долі. Вважається, що через певне дерево з людиною говорять самі Небеса, варто лише відкрити свій розум і душу до сприйняття цієї інформації та обрати правильний час для цього спілкування (адже взимку дерева сплять і турбувати їх марна справа, бо зв’язок з небесами не працює, навесні та восени — лише в пору коли на дереві є листя).
Краса-коcа — з давніх часів в Україні вважалася основою дівочої сила в цьому буремному, сповненому чисельних спокус та небезпек, світі. Ті три священних духовних кореня стійкості, гідності, цілеспрямованості, чистоти, вірності, кохання.., які за відсутності надійного земного захисника та заступника поруч мають допомогли тримати дівочі чесноти попри будь-які життєві обставини. А як знайдеться той, хто стане поруч і навіть ціною власного життя згоден буде захищати її — той й коса вже буде не в нагоді.
На ранок перед вінчанням, коли наречену вбирали до весілля, косу плела обов’язково старша жінка в родині та так плела, щоб «аж моргати важко було», бо вважалося — чим міцніше вузли, тим сильніше та нерозривніше буде подружній зв’язок між молодятами та й сім’я загалом — дружньою. В якості сильного магічного оберегу вплітали часник.
Добряк Сон бін приходить до кожного на благодатній українській землі з великим мішком своїх дарунків-передбачень за плечима та двома помічниками-добрими молодцями обабіч: Дрімотою — праворуч та Позіхотою (Здухачем) ліворуч, щоб забрати із собою душу на невеличкий перепочинок-подорож від метушні земного людського світу з його прикрощами та турботами.
Чотириокий велетень, він дбайливо пильнує дух людини в мандрах поза земною оболонкою, щоб, не дай Боже, не залетів туди, звідки немає вороття. Його ж помічники тим часом оберігають з двох боків земну оболонку, поки душа марить-ширяє десь між двох світів, де минуле стає майбутнім, а тіні пращурів чи нащадків можуть на мить постати з небуття.
Вона разом з узваром — той самий дух найжаданішого та найулюбленішого свята всього українства, разом з яким відчиняється брама між світів і магія народження нового Сонця спускається з небес на грішну землю. Багата кутя, разом з якою в Щедрий вечір в двері кожної української хати ось вже шість тисячоліть стукає магія та веселощі Різдвяної ночі з їхньою радістю нового початку для всього сущого.
Здавалось б найпростіші інгредієнти (пшениця чи рож — символ відродження та мед — солодке життя по воскресінні) та спосіб приготування, але нотки прадавньої української куховарьської магії і вони перетворюються на унікальний неземний смак, який з самісенького малку пробуджує у підсвідомості діточок той унікальний голос крові пращурів, який береже націю попри всі століття випробовувань долі, а інакше то — лише проста Дзьобавка (каша з пшениці з медом).
Гордовито підняте підборіддя, вкладені на голові короною коси, статна постать — це перше, що малює уява при згадуванні образу україночки. В українській культурі коса з спрадавна вважалася символом жіночої чистоти, гідності, відданості та родовитості. Тому вони довгі, охайні, ретельно виплетені та вкладені так шанувалися в народі, адже офіційно слугували відображенням жіночого соціального статусу та запорукою відданості її володарки національним традиціям і завітам пращурів.
Недарма одним з найгірших покарань для жінки від українського суспільства, в якому завжди панували рівноправ’я та неприйняття фізичного насилля по відношенню до слабкої статі, було відрубання коси за невірність та безчестя (при цьому покривали голову хусткою, і жінка ставала «покриткою»). Вороги ж українському дівоцтву-жіноцтву робили те саме, але з іншою метою — для зламання сили волі до опору та підкорення одвічного вільного духу, що спрадавна закарбований в генному коді нації.
Що може бути простіше, ніж приготування юшки — поклади собі в воду м’ясо чи гриби, відвари, посоли-поперчи, додай ще якихось інгредієнтів за бажанням, а можна так лишити поживним дієтичним бульйоном, який так радять приймати лікарі в якості універсального еліксиру життя. Вибір та компонування інгредієнтів та приправ народжує свій особливий смак, і заміна чи відміна лише одного з них може допомогти появі на світ нового кулінарного шедевру.
Основою супу зазвичай в Україні завжди був приготований на м’ясі бульйон чи його пісний різновид — гриби. Хоча це і не було обов’язковою умовою, він міг бути приготований просто на воді із засмажкою на вершковому маслі, салі, олії чи топленому сирі в якості основи. Причому м’ясо/гриби за бажанням могло одного чи декількох видів одночасно (як наприклад для «Гетьманської юшки» використовувалося одночасно п’ять сортів), просто м’ясо або клалося одночасно і виймалося по мірі готовності, або додавалося поступово (курятина — до години, качка, гусятина, індичина — 1 годину 20 хв., кроль та свинина — 1,5 годин, яловичина — 2 — 2,5 години залежно від м’яса).