Опубліковано Вікторія Шовчко 27-10-2011
Мармур не витримав і розколовся під новонародженим майбутнім королем.
Театр смерті – під стінами замку Олесько у році 1629 зійшлися татарські орди і війська Речі Посполитої. Сполохи багать, незважаючи на день, і блиск мечів. Піна на боках загнаних коней. Крики переможених і переможців. Загибель, руйнування і лють сутички.
Опубліковано Вікторія Шовчко 26-10-2011
Знову музеї, бібліотеки і концертний зал – під відкрите небо, а історію – на звалище.
Адже Хрещатик – всесвітньо відомий центр української столиці. Чим ближче до центру, тим, як водиться, вища ціна – проста арифметика. Отримання ж цілої будівлі на Хрещатику 48а за безцінь у приватну власність — хіба це не межа мрій будь-якого бізнесмена?
Опубліковано Вікторія Шовчко 25-10-2011
Казарми. Що може бути прозаїчніше повсякденності солдатського життя: сумні одноманітні кімнати, одні й ті ж особи, прання / чиста форми, підйом і відбій по сигналу… та хіба мало ще чого. Але саме цим сірим стінам в Кам’янці судилося виплекати в своїх стінах цілу плеяду Великих літератури.
Так саме тут, в Бессарабії, в 1815 році під час служби Костянтин Миколайович Батюшков написав свій кращий твір – елегію “Мій геній”, яку літератори вважають порівнянної за стилем та польотом натхнення лише з поезією Пушкіна. Це вже не беручи до уваги увесь “кам’янецький цикл” і нарис “Спогади з місць боїв і подорожей”.
Опубліковано Вікторія Шовчко 21-10-2011
Пам‘ятник в дусі сталінських часів і вольові обличча чотирьох чоловіків на обеліску бульвару Пушкіна не дають забути про відвагу і силу волі першовідкривачів космосу. Це нагадування якою дорогою ціною, часом, платило людство за прогрес, адже немає нічого ціннішого за людське життя.
Але цей пам‘ятник особливий. Таємниця, якою до цих пір оповита смерть Якова Українського, Серафима Кучумова, Петра Батенко і Давида Столбуна, досі не дає спокою тим, хто цікавиться космонавтикою.
Опубліковано Вікторія Шовчко 20-10-2011
Ні суддівські, ні магістратські, ні вчителі або медики не були в середні віки настільки цінні для міської влади як… кати. Так, так. Це не помилка. Саме кати були самими високооплачуваними державними службовцями.
Витрати, пов‘язані з утриманням ката, могло собі дозволити лише дуже велике місто, тому що оплата за його висококваліфіковану працю, коли фантазія обмежувалася лише довженою людського життя, була дуже велика. Хоча частина цієї суми компенсувалася виконанням своєї роботи заплічних справ майстром з договором в інших містах.
Опубліковано Вікторія Шовчко 18-10-2011
Будівля в стилі бароко, стіни якої чули спів великих Енріко Карузо і Федора Шаляпіна, а підмостків торкалися пуанти Ганни Павлової та Айсідори Дункан. Тут помах диригентської палички Петра Чайковського та Миколи Римського-Корсакова трохи ворушив пір’я дамських капелюхів. І навіть Олександр Пушкін присвятив йому свої безсмертні рядки.
Ця сцена бачила смерть Кармен з однойменної опери, радість козаків першої української опери «Запорожець за Дунаєм», радість від перемоги над мишачим військом Лускунчика та щастя Наталки-Полтавки при зустрічі нехай бідного, але коханого…
Опубліковано Вікторія Шовчко 14-10-2011
Національний склад міста – це завжди окрема графа у перепесі населення, втім як і віросповідання, що обумовлено необхідністю кращого розуміння можновладцями потреб окремих груп населення (а, найчастіше, і способів маніпулювання) виходячи з цих статей. Але, часом, в історії зустрічаються цікаві загадки, пов’язані з національно-конфесійним складом того або іншого міста.
Так в Гусятині станом на 1765 рік проживало 1144 іудея, а через двадцять років – лише 31, і це при тому що ні в Польщі, ні в Австрії, яким він належав на той час, не було гонінь на синів ізраїлевих. Може цей цікавий факт пов’язаний з першим розділом Речі Посполитої, коли демаркаційний кордон пройшов крізь місто, розділивши його на польську і австрійську частини, і при другому вищезгаданому перепесу була врахована тільки частина населення Гусятина (причому з меншим чисельним іудейським населенням)?
Опубліковано Вікторія Шовчко 13-10-2011
Дивний двометровий хижий птах, що прикрашає подвір’я Ужгородського замку, хто він?
Чи то сокіл, чи шуліка в хижому оскал якого грім і блискавки богів – це сам прародитель угорців, батько ватажка угорських племен Альмоша в поході на захід, який подарував народу нову Батьківщину серед родючих гірських долин з теплим джерелами.
Опубліковано Вікторія Шовчко 11-10-2011
Нова київська влада посилено робить вигляд, що всі жахи історичної спадщини Києва позаду. Показова боротьба з корумпованими чиновниками, відкриття гучних кримінальних справ,… і тихе закриття цих самих справ після показової галасу в пресі. Влада бореться сама з собою, де бій лише ілюзія.
Та ось тільки результати говорять самі за себе: образ старого Києва блякне день від дня. Варто лише згадати готичний Замок барона на Ярославовому валу та будинок Мурашко по Малій Житомирській. Та хіба мало їх…
Опубліковано Вікторія Шовчко 10-10-2011
Існує в Бердянському художньому музеї картина, яка привертає увагу своєю незвичністю: на жінку дивиться її ж образ. Це портрет однієї з найвеличніших російських балерин – Ганни Павлівни Павлової (1881 – 1931) пензля Шмарова Павла Дмитровича.
Але привабливість портрета не тільки в неординарності і талановитості образу великої балерини. Є в картині загадка і в собаці біля її ніг, і завіси, що дотримує її рука, і у шлейфі її сукні…
Опубліковано Вікторія Шовчко 06-10-2011
Поточна вода – одне з видовищ, на які людина готова дивитися вічно. Але гірська річка, що обриває свій біг серед каменів, щоб зірватися в дев’яносто восьми метрову прірву – це справді незабутнє видовище.
Мільйони маленьких крапельок, вирвавшись з обіймів грізного потоку, повисають на частку секунди в повітрі, щоб відкинути сотні сонячних зайчиків перед тим як впасти вниз і розчинитися в бурхливій піні води.
Опубліковано Вікторія Шовчко 04-10-2011
Данина предкам, що тебе породили – один з найбільш непорушних канонів будь-якої людської спільноти, будь-якої релігії, будь-якої людини розумної. Але бувають обставини, коли порушуються вікові табу в ім’я продовження роду, в ім’я самого життя.
Війна – слово жаху, горя і сліз, перед яким меркнуть будь цивілізовані аргументи. Саме тоді на перший план виступає захист життя, і якщо мертві можуть внести свою лепту, то табу про недоторканність гробниць відступає на другий план, адже покаяння за цей тяжкий гріх спокутується кількістю врятованих живих душ.
Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2011
Доля Підгорецького замку висить на волосині. Роботи по його реконструкції законсервовані і коштів на їх відновлення не передбачається.
Але ось з’явилася надія: адміністрація президента України з ініціативи директора Львівської національної галереї мистецтв, якій належить цей унікальний пам’ятник архітектури, розглядає питання про створення на базі палацу урядової резиденції.