Таємничі ходи Василівки

Опубліковано Виктория Шовчко 16-11-2019

Величний замок із червоної цегли на одному з пологих пагорбів Дикого поля як вартовий рідної землі, що проніс крізь буремне ХХ століття душу українського лицарства та незламну волю до перемоги. Звичайно, хай хоч і не така давня за часом існування, але повністю відповідаюча людським уявленням про таємниче Середньовіччя, споруда не може бути позбавлена легендарного фльору.

Але підстави для народження легенд завжди криються десь у реальності – так чисельні земельні провали по лінії Замкова гора – Поповський пагорб – Лиса гора породили історію про замкові ходи, яку науковці вперто заперечували ще з радянських часів (казали що то – лише вигадка), посилаючись на імовірну їхню пов’язаність із наявністю в маєтку власної каналізаційної системи та перешкоди у вигляді заплави річки Бурчак.

Читати далі »

Молодший січовий сотник

Опубліковано Виктория Шовчко 15-11-2019

Він увійшов в підручники Першої світової як самий молодший бойовий офіцер війни, бо коли Московія в черговий раз здійснила спробу зі зброєю в руках взяти під повний контроль всієї території України, він лише встиг закінчити VII клас Філії академічної гімназії у Львові. Ще школяр пішов добровольцем на фронт аби захищати рідну землю до Легіону українських січових стрільців, благо роки в Пласті під керівництвом його засновників стали у нагоді, як і медалі за влучну стрільбу на всеавстрійських змаганнях школярів від 31 травня 1914 року.

Осип Яримович почав свою військову кар’єру у лавах УСС одразу в якості чотаря одній з найкращих сотень легіону на чолі із Василем Дідушкою, а своє бойове хрещення отримав 28 вересня 1914-оно на карпатському перевалі біля Нижнього Верецького, яка стала першим боєм з московитами після двох століть затишшя. Потім цієї ж осені будуть база в мальовничому замку святого Міклоша, охорона стратегічного мосту в селі Пасіка, захист гори Камарницьке та відбиття спроб ворога перейти річку Сртий.

Читати далі »

Смерть української державності на паризькій вулиці

Опубліковано Виктория Шовчко 13-11-2019

Його слова про українську сучасність початку ХХ століття актуальні у всі часи: “Гірші за ніж московські воші можуть бути лише українські гніді” – кращій епіграф до сучасних владоможців. Його одіозно-неоднозначна постать і зараз, через майже століття, викликає палкі суперечки прихильників та ненависників. А його смерть, не дивлячись на широкий розголос так і залишається таємницею…

За своє бурхливе життя Симон Васильович Петлюка нажив чимало ворогів, які обгрунтовано чи ні вважали його головним злом на землі. Тут і прибічники гетьмана Скоропадського, і білі, і червоні, і євреї. Але такої смерті з виправдальним вироком вбивці не заслуговує ніхто, бо вбивство – є вбивство, і закон має карати всіх однаково, не залежно від мотивів – в інакшому випадку це – не не правосуддя (Феміда недаремно має зав’язані очі). Єврейська світова громада назвала його “вироком цивілізації“с в позитивному сенсі, а насправді – то був невивчений урок історії, який зараз поставив цивілізований світ з його демократичністю і справедливістю на межу існування.

Читати далі »

Вихор - той, хто живе у скелі

Опубліковано Виктория Шовчко 06-11-2019

Колись він жив на небесах поруч з іншими янголами, насолоджувався райським буттям, допоки не прогнівав Бога своїм гріхом, в покарання за що йому було відрубано одне крило і скинуто на землю. В злобі своїй перетворившись на служаку нечистої, Вихор оселяється в глибоких гірських ущелинах, щоб літати над нависною землею і шкодити людям раптовими сильними закрутами вітру свого єдиного крила.

Однак побачити повелителя буревію можуть тільки зв’язкові з потойбічним світом, і то лише крізь домоткане конопляне полотно. Хоча і той, хто його бачив здригнеться від жаху – наче людина, але без живота – всі кішки видно, наче янгол, але з єдиним крилом, та й те – чорне.

Читати далі »

Оскар в кінці довгого шляху

Опубліковано Виктория Шовчко 03-11-2019

Щаслива від народження доля – старша донька в сім’ї текстильного мільйонера Жмудського, природній дар вишивальниці, факультет права у Харківському університеті, одруження з сином багатого харківського підприємця, народження доньки… Варвара Каринська.

Але життя полюбляє перевіряти на міцність кожного, виносячи людині свій безжальний вердикт – смерть чоловіка за кілька місяців після її пологів (і це у двадцять два), морально виснажливий судовий процес із старшим братом за опіку над його сином, який до речі вона виграла два роки потому. Як нагорода чи як покарання був посланий їй небесами зірка харківської юриспруденції Николай Каринський, з яким Варвара перебралася до Москви, де відкрила власний салон для театрально-балетної богеми.

Читати далі »