Страшна кара засновника Січи

Опубліковано Виктория Шовчко 26-11-2019

Напів-людина, напів-легенда йому пощастило народитися первістком в наймогутнішій сім’ї магнатів Вишневецьких, прабатьком яких був сам Великий князь Київський Данило Романович, а родичами – всі найзаможніші та найвпливовіші роди україно-литовської території. Однієї землі у його володінні значилося станом на 1545 рік чверть мільйона моргів – живи та радій. Але Дмитро Вишневецький був не з тих, хто спокійнесенько задовольняється щастям, чи-то гени київських князів спокою не давали, чи кров українських просвітителів-засновників Острозької академії.

Він створював коаліції та воював із вчорашніми союзниками з числа московитив, поляків, османів, молдован заради відстоювання інтересів рідної землі в тих непростих умовах понівечення та роз’єднання українських земель та народу. Вперше за три століття він зміг згуртувати роз’єднані осередки спротиву, а також войовничі верстви непокірного селянства, що стало поштовхом до відродження нації.

Читати далі »

Вільні каторжане

Опубліковано Виктория Шовчко 24-11-2019

Увесь час свого існування московських імперій під різними назвами здоровий глузд та економічні показники мало враховувалися, коли на кону стояло нагальне питання чогось “великого” на думку їхніх вождів. Яскравим прикладом цього твердження слугує факт, що кривавий Сталін віддав перевагу грандіозному проекту будівництва гідроелектростанції Олександрова, який втім був на третину більш затратніший, на третину менше виробляв електрики та хоронив під Дніпром значно більше заселених територій, перед більш привабливим його вчителя, Генріха Графтіо.

Треба віддати належне начальнику будівництва, Олександру Вінтеру, який на першому етапі робіт приділяв багато уваги створенню більш-менш нормальних умов для робітників, які мали втілити в життя ДніпроГЕС: громадська їдальня з пропускною можливістю вісім тисяч чоловік на день, шість робітничих селищ з 658 будинками, бараками, амбулаторіями, дитячими садочками, іншими необхідними об’єктами інфраструктури, включно навіть театр.

Читати далі »

Складний вибір

Опубліковано Виктория Шовчко 20-11-2019

Чито легенда чи бувальщина – про те напевно вже не скаже ніхто бо більше тисячоліття минуло з тих давніх часів, коли князь Київський Володимир Святославич обирав віру для всієї своєї землі Русі-України. Довгий час “Синопсис” його панагеріста Інокентія Гизеля, в якому науковці вбачають архімандрита Києво-Печерського монастиря, вважався за одну з найдостовірніших історичних посібників тих часів, але зараз з’являється все більше сумнівів у реальності і правдивості викладених ним подій, хоча хто знає…

Велика країна, що пролягла від Сяну до Дону, в духовному плані не була єдиною перед викликами, що готувало їй майбутнє. Тому за легендою призвав до Києва князь представників основних світових релігій, щоб обрати серед них єдину для об’єднання всього руського народу.

Читати далі »

Сімейне щастя одного генія

Опубліковано Виктория Шовчко 19-11-2019

Щастя народитися під нещасливим для забобонних числом тринадцять в небідній сім’ї скарбника. Домашня освіта, пансіон Кряжева, здобуття докторського наукового ступеню в двадцять два, чотирма роками пізніше – професорського Дерптського університету та посада ректора Інституту практичної анатомії столичної медико-хірургічної академії разом із керуванням заснованою ним клінікою госпітальної хірургії. Завзяттю Миколая Івановича Пирогова не було меж.

Але всього цього виявилось замало для єдиної доньки його вчителя Йогана Мойера, Каті – веселої хохотушки дев’ятнадцяти років від народження. Вона не тільки відкинула всі його залицяння, а й жорстоко посміялася в прощальному слові, яке сказати в очі у неї не вистачило ані сміливості, ані такту: “Дружині Пирогова треба побоюватися, що він буде робити експерименти над нею”.

Читати далі »

Домовик - охоронець роду

Опубліковано Виктория Шовчко 18-11-2019

З давніх-давен люди вірили, що у кожної родини є свій зберігач, що піклується про всіх членів родини від старого до малого та дбає про затишок сімейної оселі. Спочатку його ототожнювали із певними травами, пізніше – свійськими тваринами, а потім в народний епос впевненою ходою увійшов домовик (інші ім’я: домовий, домашній дід, хатник, охоронець).

Добрим духом оселі ставав після смерті засновник роду, тому вважається, що народжуються вони старими дідами, а помирають – немовлятами. У народі казали, що перший, хто переступить поріг нового будинку неодмінно помре, тому спочатку пускали кицю, а потім заходив найстаріший член родини. Крім того сила невидимого господаря дому залежить від ступеню дружності стосунків та кохання в сім’ї – чим вони міцніші, тим добріший і більш хазяйновитий домовик.

Читати далі »

Таємничі ходи Василівки

Опубліковано Виктория Шовчко 16-11-2019

Величний замок із червоної цегли на одному з пологих пагорбів Дикого поля як вартовий рідної землі, що проніс крізь буремне ХХ століття душу українського лицарства та незламну волю до перемоги. Звичайно, хай хоч і не така давня за часом існування, але повністю відповідаюча людським уявленням про таємниче Середньовіччя, споруда не може бути позбавлена легендарного фльору.

Але підстави для народження легенд завжди криються десь у реальності – так чисельні земельні провали по лінії Замкова гора – Поповський пагорб – Лиса гора породили історію про замкові ходи, яку науковці вперто заперечували ще з радянських часів (казали що то – лише вигадка), посилаючись на імовірну їхню пов’язаність із наявністю в маєтку власної каналізаційної системи та перешкоди у вигляді заплави річки Бурчак.

Читати далі »

Молодший січовий сотник

Опубліковано Виктория Шовчко 15-11-2019

Він увійшов в підручники Першої світової як самий молодший бойовий офіцер війни, бо коли Московія в черговий раз здійснила спробу зі зброєю в руках взяти під повний контроль всієї території України, він лише встиг закінчити VII клас Філії академічної гімназії у Львові. Ще школяр пішов добровольцем на фронт аби захищати рідну землю до Легіону українських січових стрільців, благо роки в Пласті під керівництвом його засновників стали у нагоді, як і медалі за влучну стрільбу на всеавстрійських змаганнях школярів від 31 травня 1914 року.

Осип Яримович почав свою військову кар’єру у лавах УСС одразу в якості чотаря одній з найкращих сотень легіону на чолі із Василем Дідушкою, а своє бойове хрещення отримав 28 вересня 1914-оно на карпатському перевалі біля Нижнього Верецького, яка стала першим боєм з московитами після двох століть затишшя. Потім цієї ж осені будуть база в мальовничому замку святого Міклоша, охорона стратегічного мосту в селі Пасіка, захист гори Камарницьке та відбиття спроб ворога перейти річку Сртий.

Читати далі »

Смерть української державності на паризькій вулиці

Опубліковано Виктория Шовчко 13-11-2019

Його слова про українську сучасність початку ХХ століття актуальні у всі часи: “Гірші за ніж московські воші можуть бути лише українські гніді” – кращій епіграф до сучасних владоможців. Його одіозно-неоднозначна постать і зараз, через майже століття, викликає палкі суперечки прихильників та ненависників. А його смерть, не дивлячись на широкий розголос так і залишається таємницею…

За своє бурхливе життя Симон Васильович Петлюка нажив чимало ворогів, які обгрунтовано чи ні вважали його головним злом на землі. Тут і прибічники гетьмана Скоропадського, і білі, і червоні, і євреї. Але такої смерті з виправдальним вироком вбивці не заслуговує ніхто, бо вбивство – є вбивство, і закон має карати всіх однаково, не залежно від мотивів – в інакшому випадку це – не не правосуддя (Феміда недаремно має зав’язані очі). Єврейська світова громада назвала його “вироком цивілізації“с в позитивному сенсі, а насправді – то був невивчений урок історії, який зараз поставив цивілізований світ з його демократичністю і справедливістю на межу існування.

Читати далі »

Вихор - той, хто живе у скелі

Опубліковано Виктория Шовчко 06-11-2019

Колись він жив на небесах поруч з іншими янголами, насолоджувався райським буттям, допоки не прогнівав Бога своїм гріхом, в покарання за що йому було відрубано одне крило і скинуто на землю. В злобі своїй перетворившись на служаку нечистої, Вихор оселяється в глибоких гірських ущелинах, щоб літати над нависною землею і шкодити людям раптовими сильними закрутами вітру свого єдиного крила.

Однак побачити повелителя буревію можуть тільки зв’язкові з потойбічним світом, і то лише крізь домоткане конопляне полотно. Хоча і той, хто його бачив здригнеться від жаху – наче людина, але без живота – всі кішки видно, наче янгол, але з єдиним крилом, та й те – чорне.

Читати далі »

Оскар в кінці довгого шляху

Опубліковано Виктория Шовчко 03-11-2019

Щаслива від народження доля – старша донька в сім’ї текстильного мільйонера Жмудського, природній дар вишивальниці, факультет права у Харківському університеті, одруження з сином багатого харківського підприємця, народження доньки… Варвара Каринська.

Але життя полюбляє перевіряти на міцність кожного, виносячи людині свій безжальний вердикт – смерть чоловіка за кілька місяців після її пологів (і це у двадцять два), морально виснажливий судовий процес із старшим братом за опіку над його сином, який до речі вона виграла два роки потому. Як нагорода чи як покарання був посланий їй небесами зірка харківської юриспруденції Николай Каринський, з яким Варвара перебралася до Москви, де відкрила власний салон для театрально-балетної богеми.

Читати далі »