Приймаючи духовний сан вони зрікаються свого земного життя з його тілесними та душевними пристрастями, обіцяючи перед ликом Господнім жити лише його завітами, дотримання яких мало б принести їхній душі вічне блаженство в райських садах… Але церковні обітниці — це одне, а реальне життя — геть інше: людське тіло і дух слабкі, а доля весь час ставить перед важким вибором, в якому немає гарних альтернатив.
Як наприклад війна. Де пролягає межа між обіцянками Богові дотримуватися хоча б семи його заповідей та виживанням тих, хто ці обітниці давав? Люди — є люди, тому лише одиниці стоїків в можуть пожертвувати собою в ім’я своїх переконань (за два тисячоліття існування християнства, як світової релігії, кількість канонізованих ним мучеників за свою віру не така вже і велика — всього-то 9 900 осіб).
Геній фізики, який на десятиліття випередив свій час. Мало кому, як йому, вдалося за настільки малий відведений на землі термін вписати своє ім’я золотими літерами в аннали світової науки. Він яскравою кометою промайнув на небосхилі вітчизняної фізики, лишивши по собі яскравий шлейф величезного спадку, що став підґрунтям для відкриття закону ракетодинаміки та створення сучасних реактивних літаків. Микола Кибальчик, наймолодший син сербсько-української родини.
Він народився з невгамовним духом пізнання та загостреним почуттям соціальної справедливості, недарма підлітком йому вистачило моральної сили піти проти волі батька-священника і кинути Чернігівську духовну семінарію (мабуть гени діда-бунтаря взяли верхи над пасивним здоровим глуздом сірих мас). І недарма – жага до знань та наполегливість забезпечили Миколові Срібну медаль Новгород-Сіверської гімназії по закінчені повного курсу.
Створений дбайливою рукою господині, яка ретельно відбирає з кожної копи тільки найкращі колоски, він здавна служить головним оберегом і водночас годівником всієї української родини, будучи символом торжества життя над тліном забуття і одночасно переродження вічного циклу всесвіту. Райський сніп або Спас.
Його шлях починається з першого впалого на весні зерна його батька-минулорічного Спаса в тільки-но прокинулу від зимової дрімоти землю («від хліба до хліба»). Всі весну-літо його щедро годує матінка-земля, жарко гріє батько-сонечко, рясно поливає дядько-дощ, щоб повним золотим колосом він постав на українській землі, нарешті достиглим зрізаний сильною рукою господаря дожинками.
Дерево з потойбіччя, яке український бог грому та блискавок подарував своєю милістю людям за якісь великі особливі добрі справи. За народним повір’ям його гілки — природні магніти живильної вологи не тільки на суходолі, а й під землею та на небі. А ще ліщина — символ мудрості, краси та натхнення дарованих поколіннями пращурів своїм нащадкам задля продовження прекрасного та сильного гену українського роду.
Традиційно лісовий горіх в Україні вважається деревом під особливим захистом Громовика. Подейкують, ніби сам бог грози відпочиває на його гіллі під час своїх мандрів землею. Навіть притаманні йому магічні здібності — це дарунок ліщини: крек — з першого горішка випав дощ, що перетворився на швидкоплинну річку, другий — породив яскраву блискавка, а сам звук тріску лушпиння — того брати громи сповістили світ про свою появу.
За народним календарем 16 серпня в давнину вважалося останнім днем українського літа, коли брати-боги Спаси поверталися до Виру разом з гостилими у рідні душами пращурів, залишивши по собі на землі дорогу вислану природними щедротами та повними закоморами, клунями, льохами. Разом із собою вони забирали всі заборони на споживання дарів нового врожаю. Третій, Горіховий, Хлібний Спас, Післяуспіння, Треті стріни осені, свято Лісовика.
Свято Горіхового спасу, що традиційно відзначається в Україні 16 серпня, знаменує собою фактичне завершення гарячої пори збору врожаю, як вінець важкої багатомісячної праці весняно-літнього садово-польового сезону. Цей довгоочікуваний в будь-якому селищі день був великою радістю з легким муаром смутку про минаюче літо з його теплом, радістю різнобарв’я та фруктово-овочевим різномаїттям. Хоч і в цьому муарі були свої перлинки накшталт зникнення найненависніших комах сезону, комарів («як прийде Другий спас – комарям урветься бас, а як прийде Пречиста (15 серпня) — забере їх нечиста»).
В українській кухні домашній сир займає почесне місце на чолі столу, адже він виступає неодмінним інгредієнтом безлічі національних страв, хоч і в якості самостійної широко використовується і зараз прихильниками здорової їжі. Відносно не складне та не тривале його виготовлення при широкій варіації смакового набору забезпечує йому свою нішу в українській кухні сьогодення новими рецептами та способами застосування.
Сир — це смачнючі українські сирники, запіканки, вареники, млинців, налисники, пироги, печівка, пірамідальні великодні паски з додаванням родзинок, горішків, спецій, запашних трав чи просто политий медом чи сметаною за смаком смаколик. Ну як без цього можна уявити національну кухню? А зараз до них додалися варіації в солоному вигляді, як складова начинок для різноманітних закусок, салатів, птиці, а також намазок-закусок до хлібних виробів.
Другий та найшанованіший із всіх дішовший з глибин віків тридцяти братів-богів Спасів, яким люди завдячували за кожен вид врожаю дарованих ними українцям-господарям в поточному сільськогосподарському році. Час царства небесного на землі. Третє після Страсного четверга та Зелених свят гостювання духів пращурів пришестя на землю з Виру. Другі стріни осені, Яблучний, Великий чи Спас на горі.
Простий сільський хлопчина з Хмельниччини, який ледь не став першою особою України. Талановитий інженер залізничного транспорту. Амбітний кар’єрист, який на посаді посади міністра транспорту почав модернізацію Укрзалізниці. І разом з тим топ-корупціонер з величезним маєтком на березі штучного ставу та Майбахом явно купленими не на міністерську зарплатню. Який пішов, залишивши по собі загадку своєї смерті. Георгій Кирпа — інженер, політик.
Мабуть, пересічний юнак з хмельницької Клубінки, який приїхав з шкільним атестатом на руках поступати в Харківський інститут залізничного транспорту, і мріяти не міг, що колись його особу всерйоз будуть розглядати як претендента на перше крісло країни, а ім’я увійде на сторінки новітньої історії України.
Останній місяць справжнього тепла, та господар-літо вже на порозі прощається з українською землею до наступного року. Ну, коли ж ще буде така нагода дякувати богам-Спасам за їхню милість, за щедрі врожайні дари та допомогу під час важкого польового сезону? Час обжинків та багатого столу оповитого дурманним ароматом свіжих ягід, фруктів, овочів, хлібу та золота меду… Гедзень, годувальник, густинь, ильовиць, илевій, елевей, жнивець, зарень, зорянчик, кивень, кивень, копень, припасень, спасівець, травник, хлібосол, хлібочол.., хоча офіційно в Україні він знаний під іменем Серпень.
Цікаво, але сама назва місяця в українському народному календарі передбачає наявність в ньому серпа, але природні умови в Україні таки, що сезон жнив вже закінчується до його початку, а останній сніп зжатий та належним чином вшанований (чи як казали в народі, «косу залиши в червні, а серп — в липні»). Ймовірно, своє ім’я останній місяць літа отримав на знак пошани та вдячності головному знаряддю-годувальнику, коли його з почестями проводжали «з ниви» після гідного виконання своєї важкої роботи в поточному році.