Рік в амплуа розкішнішого готелю та сторіччя животіння – доля будівлі, яку було обрано представляти Євпаторію перед імператорським двором.
Каріатиди і пілястри, що зберігають дух роскоші, як нагадування про швидкоплинність часу і мінливості долі в самому серці старої Євпаторії.
Місто, яке своїм народженням зобов’язане вихідцям з далекої Еллади, а зникненням – місцевим кочовим племенам.
Історія полісу-порту, що гримів по всьому Середземномор’ю, з його широкими торговельно-економічними зв’язками і розвиненою культурою, що умістилася в три століття.
Сучасний фасад всесвітньо відомого курорту, де повітря кристально чистий, а жовтий оксамит піску м’який, де морська блакить ніжна і зелена тінь прохолодна та заколискуюча.
Вулиця трьох епох, де кожна з них несе свій неповторний огортаючий душу муаровим шлейфом аромат, щоб створити неповторний симбіоз під назвою Євпаторія.
Унікальний пам’ятник загадкової релігії, традиції та ритуали якої покриті покривалом містики.
Кам’яні руїни, що мовчазно зберігають таємницю свого народження і своєї долі, які поступово рік за роком по крупицях зникають, щоб одного дня розчиниться в часі, несучи з собою свої загадки.
Храм тих, кого на плаеті залишилися лічені одиниці, хто розчиниться в часі, уносячі з собою таємниці своїх традицій, віри та мови.
Біломармуровий куточок спокою, повитий зеленими лозами винограду, де тиша і спокій мовчазно зберігають спокій зникаючої релігії воїнів, яким володарі світу довіряли свої долі.
Лише спів вітру, в якому чується церковний хор, і тихий шепіт дощу, що нагадує молитву, вторять тут потойбічній тиші, де немає місця радощам мирського буття.
Кам’яний хранитель таємниць християнської твердині, від якої залишилися лише купа каміння та аскетичні могильники.
Заховане часом, загублене в горах, то що колись служило для забезпечення життя і щастя тих, хто століттями боровся і гинув у боях з нерівним супротивником.
Скеля з християнським символом віри, поставленим над могилами язичників, які пішли в світ інший ще до офіційного народження релігії.
Тут у підніжжя білого вітрила зелені хвилі парку скочуються в блакить морської безодні, щоб злитися з нею в шаленому пориві природи і досягти такого бажаного горизонту, де теплий сонячний диск випливає з небесних глибин.
Улюблене місце перепровадження літнього дозвілля останньої правлячої імператриці, де прикрості мирських турбот розчинялися в шумі вітру, а умиротворення умиротворення переміняло печаль чорних днів.
Храм в ім’я того, хто прийняв мученицьку смерть по чужій бездушній волі, хто удостоївся почесного звання Визволитель і чия душа назавжди залишилася в Ялті.
Золота перлина православ’я, що потопає в зеленій блакиті і вже більше століття несе світло для тих, хто відкрив душу для Христа.
Символ всім тим непевним чи вічним курортним романам, де примарне щастя настільки швидкоплинно, а буря почуттів настільки сильна, де надія завжди бере гору над здоровим глуздом, що здається їм не буде кінця.
Пам’ятник великому твору великого автора про прозу життя, де лише особисте щастя має вагу, а а весь світ в цей час може зачекати.