Коли до появи засобів масової інформації та багатотиражних книжок були ще століття і століття, головними носіями мудрості минулого, актуальності сьогодення та надії майбутнього були ті, хто мандрував безкраїми українськими теренами, щоб під мелодійній спів доносити вісті до широкого загалу найвіддаленіших куточків країни. І хоча музичні інструменти в їхніх руках були різними, всі вони належали до одного таємного братства з суворим неписаним уставом.

Українські співці-мандрівники, як носії та глашатаї інформації, з’явилися ще наприкінці наприкінці І тисячоліття (мозаїкові зображення музик на стінах святої Софії , хоч перше писемне згадування про них відноситься до поета-пісенника Бояна, що творив в середині ХІ століття), хоч назвати їх кобзарями можна лише умовно, в узагальненому сенсі слова (адже в той час кобзи, бандури, колісної лютні як традиційних їхніх інструментім ще не існувало).

Читати далі »