Історія
Арочна галерея Чортківського замку
На родючих землях, над якими колись гуркотіли хвилі безкрайнього Сарматського моря, а його води залишили глибокі каньйони, створивши унікальний гірський рельєф, споконвіку селилися люди інтуїтивно відчуваючи захищеність їх родючого грунту, багатих лісів і чистоти річок. Однак, через брак документальних свідчень сивої давнини відносяться, скоріше, до розділу легенд і переказів, які спираються на археологічні знахідки.
Реальна ж історія селища починається з згадки цій місцевості в документах часів Казимира III Великого (1310 – 1370) під ім’ям Чортковице, хоча все ж офіційне літочислення міста на березі річки Серет йде від дати підписання привілеї польського короля Сигізмунда I Старого (1467 – 1548) на отримання статусу їм міста з Магдебурзьким правом від 1522 року, яке виклопотав власник цих земель Єжи Чартковський.
Однак, у часи пізнього середньовіччя існування міста на східно-європейських просторах було неможливо без серйозного захисту у зв’язку з постійною загрозою кочівників, які рік за роком розоряли Галицькі землі (і це не рахуючи постійних міжусобних конфліктів місцевої пансьтва). Ці передумови стали головними спонукальними мотивами для початку зведення в першій половині XVI століття у підніжжя пагорба (місце було обрано не вдало) дерев’яної фортеці.
Південно-західна вежа Чортківського замку Чорткова
Вже в умовах сучасної на той момент часу науки фортифікації дерево як будівельний матеріал було визнано невдалим варіантом для будівництва укріплень, що наочно випробувала на собі Чортківська фортеця в найближчі пів-століття, коли татаро-монгольські атаки на неї траплялися ледь не щороку (тільки за період з 1450 по 1556 роки їх офіційно було зареєстровано вісімдесят шість).
Тому під час перебування господарем маєтку Станіслава Гольського (1553 – 1612) твердиня перетворюється в кам’яну цитадель. Закінчення будівництва укріплення на колишньому місці на березі Серету (150м до кромки води) біля підніжжя пагорба було датовано 1610 роком.
Змінивши за неповне десятиліття чотирьох господарів, в 1618 році замок у Чорткові опиняється в руках могутнішої сім’ї Речі Посполитої – Потоцьких, в бутність власністю яких він і зустрів насуваючи загрози XVII століття: найпотужніші атаки татарських, а потім турецьких загонів за підтримки московських військ.
Внутрішні приміщення Чортківської фортеці
Найбільш кровопролитні і руйнівні для міста стали 1634, 1649 і 1655 роки, хоча все ж таки нова твердиня стійко витримала шість облог перш ніж бути захопленою кримчаками в 1640-му.
У середині століття фортеця опиняється в центрі українського визвольного руху 1648 – 1656 років, яке очолив Богдан Хмельницький, коли спочатку (в 1648-му) вона була атакована і захоплена військами Максима Кривоноса (місцеві жителі приєдналися до повсталих, вигнали шляхту і знищили архів), через рік козацьке війська знову його штурмували і досягли успіху в цьому, але були змушені повернути Польщі за умовами Зборівського мирного договору від 6 серпня 1649 року.
Відважна оборона восени 1655 року твердині над Серетом під керівництвом графа Павла Потоцького (- 1675) завершилася оглушливим фіаско, трагічними наслідками якого стали повне розорення Чорткова та дванадцятирічний московський полон для його ватажка.
А через півтора десятиліття (1672) під час загострення польсько-турецького військово-політичної кризи замок був обложений і захоплений армією Магомета IV, яка закріпилася тут на довгих одинадцять років – він був перетворений на офіційну резиденцію субпаші Подільського пашалика, поки в 1683 році деститесячне військо Анджея Потоцького (1630 – 1692) не повернуло на цю землю владу польської корони, що було документально закріплено Карловицьким мирним договором від 26 січня 1699 року.
Фортеця у Чорткові
З крокуючим за цією подією періодом відносного військово-політичного затишшя на Галичині першої половини XVIII століття, фортифікаційне значення Чортківської фортеці було втрачено, що дало волю господарям з родини Потоцьких перетворити її на розкішну магнатську резиденцію, перебудувавши палац з прилеглими до нього вежами.
Змінивши протягом декількох десятиліть двох господарів, твердиня на цей раз опиняється в руках родини Садовських, які придбали його для використання в комерційних цілях, передавши в 1779 році австрійському уряду, що запанував тут сім років до того. Владні структури розмістили в цих стінах спочатку військовий гарнізон, а пізніше (1815) – міську в’язницю, стіни якої обрізали крила активним учасників повстання 1863 року.
Смерть останнього приватного власника кам’яної твердині на березі Серету – Ієроніма Садовського – наприкінці XIX століття (1895) відкрила нову сторінку в історії старіючого оплоту колишньої слави, віддавши його в розпорядження Ордена сестер милосердя.
Північно-західна стіна
А напередодні початку найкривавіших подій ХХ століття (перед Першою світовою війною) фортеця у Чорткові у зв’язку зі своєю високою архітектурно-історичною цінністю була законсервована з ініціативи Подільського туристично-краєзнавчого товариства.
Мирне ж своє життя після Другої світової (друга половина ХХ століття), коли Галицькі землі були зараховані до складу країни рад, колишня магнатська резиденція почала в прозаїчній ролі автотранспортного підприємства з розміщенням газорозподільної станції.
І лише на зорі нового третього тисячоліття (2010) нова українська влада гідно оцінила цінність Чортківської перлини оборонного зодчества XVII сторіччя, коли вона увійшла до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля», що передбачає гідне її збереження як живого свідка формування української державності.
Архітектура
Не дуже вдало вибране з точки зору фортифікації місце розташування замку в Чорткові з переважаючою східною висотою, що робило його вразливим у разі її заняття, знаходиться в ста п’ятдесяти метрах від кромки води річки Серет там, де колись стояла дерев’яна твердиня Єжи Чартковського.
Південно-східна стіна Чортківського замку
Нинішня кам’яна фортеця являє собою в плані неправильний п’ятикутник з вежами по кутах (до наших днів збереглися південно-західна і західна), складений з місцевого пісковика. Центральний вхід розташований в північно-західній стіні. Раніше внутрішній двір по периметру був забудований кам’яними житловими будівлями (від них збереглися лише підвали), зовнішня лінія фасадів яких становила оборонний периметр.
Із збережених оборонних веж твердині південно-західна є двох’ярусним п’ятикутником сильно виступаючим за фортечний периметр з підземним рівнем, а західна – одноярусними чотирикутником на високому цоколі (50% площі виступає за гладь стін). Після реконструкції першої половини XVIII століття вони були звернені на палацові ризаліти з сімома приміщеннями з арочними входами по зовнішньому контуру, які вінчає тераса (35м х 5м), а замикають об’ємні підземні зали.
Тераса замку у Чорткові
Розташований вздовж південно-західної стіни палац замкнений між сусідніми стінами оборонного периметра – це витягнутий триповерховий чотирикутник (65м х 10м) з вежами-ризалітами в ренесансному стилі. Раніше його звернений всередину замку фасад прикрашали відкриті аркади на кожному крім верхнього рівні. За задумом архітектора перший господарський ярус був відокремлений від привілейованих апартаментів, куди можна було потрапити лише по відкритому сходовому маршу з боку тераси в напільній частині.
При цьому господарські приміщення чортківського палацу відрізняла простота оформлення інтер’єрів під хрестовими і напівциркульними склепіннями, в той час як хазяйські приміщення були оброблені з особливою розкішшю, головною родзинкою яких був фресковий розпис світської тематики.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Замкова.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
- Етимологія. Камінь спотикання між небом та землею
- Легенди. Чортів рай на землі
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк) до Чорткова. У місті прямувати: вул. Копичинецька – вул. Шевченко – вул. Гончара – вул. Середня – вул. Церковна, на перетині якої з вул. Замковою розташована фортеця.
Громадським транспортом до залізничного / автовокзалів. У Чорткові по вулицях Залізничній – Середньій – Церковній до замку.