Їх розділяє майже тисяча років і об’єднує доля переможців, в якій немає місця поразкам, з тією лише відмінністю, що першого з них шанує весь світ, а про другого не всі знають навіть на його батьківщині.
Олександр Македонський – людина легенда, який за свої тридцять три роки увійшов в історію не тільки як великий політик і адміністратор, але в першу чергу як великий полководець, що не програв жодної битви і взяв все обложені міста з вікторіями всіх військових походів.
Ну кому ще серед хаосу громадянської війни могла прийти в голову божевільна ідея відродження Запорізького козацтва що не божому людині. І чи не людина не обтяжена користю і меркантильними інтересами не побоялася б звернутися за допомогою в святу святих козацьких чеснот – до головного зберігачу історичних реліквій Дмитра Яворницького. Однак історик не повірив в благі наміри колишнього полковника інженерних військ російської імператорської армії і не відіслав необхідні їм запорізькі реліквії.
Однак відсутність матеріальних регалій не зупинила самоназваного отамана – Юхим Божко починає відродження Січі, яка спочатку складалася з піхотного, кінного, артилерійського куренів, за законами XVII століття в 1918-му. Своє бойове хрещення нові козаки прийняли в битві проти повстанців Нестора Махна за Катеринослав, хоч і програли її з огляду на переважаючі сили супротивника.
Його ім’я через століття стало для української молоді дороговказною зіркою честі, гідності та патріотизму, перетворившись на легенду, а сучасники його любили і ненавиділи всі серцем. Байдужим харизматична особистість Івана Богуна не залишала нікого, адже він легко змінював вчорашніх союзників на їх опонентів, якщо це було корисно Україні.
Він був супротивником будь-яких компромісів за рахунок інтересів України і це в середині XVII століття, коли Запорізька Січ після смерті Богдана Хмельницького та фактичного провалу визвольної війни перебувала в уразливому становищі руїни. Він не прийняв присягу московському цареві, та й поляки, король яких Ян II Казимир всіма доступними засобами від матеріальних благ до лестощів намагався купити прихильність впливового українського полковника, були від нього не в захваті…
Герой російсько-турецької війни, що отримав орден Святого Георгія IV класу і чин капітана II рангу за перемогу вісімнадцяти гарматного брига «Меркурій» під його командуванням над двома лінійними кораблями противника, в мирний час він за відмінну службу був у званні флігель-ад’ютанта був введений в придворну свиту Миколи I, але як людина діяльна залишився вірним флоту.
У 1833-му Олексій Іванович Казарського був направлений перевіряючим тилових контор і складів чорноморських портів, що стало його смертним вироком, так як в Московії в усі часи обсяги крадіжок перевищували всі мислимі межі і їх здійснювали готові були битися за награбоване усіма способами без оглядки на законність і етичні норми.
Одвічна російська «подяка» батогом і в’язницею всім непокірним, незважаючи на чини, заслуги і звання… Найстрашніший сон імперців на чолі з царем Петром – незламний український дух… І полковник Данило Апостол як один із підписантів Коломацьких петицій від 1723 року із проханням про повернення державних прав України. Покарання не змусило себе чекати – два роки (аж до смерті тирана) в’язнем в Петропавлівській фортеці і рік під арештом в Петербурзі.
Але роки ув’язнення не змогли зламати козацьку волю, і прохання від новообраного гетьмана Данила Апостола з проханням про відновлення дії Березневих статей 1654 року, лягло перед Петром II в день його коронації. Ось тільки російський уряд як завжди при своїй слабкості на міжнародній арені (над країною нависла реальна загроза нової війни з Туреччиною) посилив внутрішню політику і значно утиснув автономію і право на самовизначення Лівобережної України.
Франц Вільгельм Габсбург-Лотрінген. Що може бути спільного між онуком останнього австрійського імператора та України? Але деколи хитросплетіння долі настільки непередбачувані, що зовсім наганяють в глибоке здивування. Хто б міг подумати, що цей блискучий юнак австро-угорського імператорського прізвища до кінця своїх днів буде вважати себе справжнім патріотом своєї другої батьківщини.
Блискуче майбутнє, яке передбачало народження в сім’ї Габсбургів – розкіш, спокій і благополуччя. Але у жорстокого рока були свої види на Франца Вельгельма, адже йому судилося народиться на зорі нової епохи, коли похитнулися основи старого світоустрою, поховавши під своїми руїнами цілі імперії, не кажучи вже про сотні тисяч поламаних життів знатних і не дуже, іменитих і зовсім безвісних.
Одіозна фігура, яка піднялася з холопів і, впиваючись безмежністю своєї влади, впала з самої вершини на дно прірви. За велику любов йому дарували новий чин, а за нелюбов – забили батогами на смерть – Брюховецький Іван Мартинович.
Починаючи життя слугою великого гетьмана – Богдана Хмельницького – він завоював любов недовірливого війська Запорізького, де лише мужність, самовідданість, відданість товаришам і козачим ідеалам могли підняти серед інших. Здобувши лаври на ратному терені, Брюховецький отримав посаду кошового отамана (виборна посада), а пізніше – і спеціально для нього засновану посаду кошового гетьмана.