Як одна мить пролетіли веселі вихідні, а за ними і важкий понеділок, залишивши по собі солодко-гіркий присмак недомовленості. Мозок нарешті скинув морок лінощів та готовий до підкорення нових вершин, хоч за час вихідних та першого дня байдикування піднакопичилося чимало поточної роботи та нових викликів: «На вівторок бід зібралось сорок».
Не дарма ж цей день знаходиться під покровительством войовничо-мужнього Марсу, адже даровані ним сили, енергія та натхнення могли спонукати будь-кого на великі ратні (військові та спортивні) чи ділові (як бог родючості) подвиги-досягнення, наприклад зведення нової хати, яка вийде міцною та простоїть багато-багато років. Підсилити духовний зв’язок з небесним покровителем цього дня можна за допомогою його улюбленого червоного кольору в одягу, взутті чи аксесуарах, а направити прикладання своїх зусиль слід на схід.
Красень в зеленій прикрашеній хризантемами сорочці з першим золотим листям на кашкеті залихвацьки заламаному на на одне вухо. Він танцює останні дні справжнього цьогорічного тепла на проліт, щоб промайнути як мить, залишившись останнім яскравим спогадом перед невблаганно сунучими холодами. Сучасне українське ім’я Вересень отримав від своєї найулюбленішої запашної квітки, яка майже останньою дарує бджолам свій золотий нектар перед лютою зимою («Скоро Божій мусі на відпочинок») — рожево-бузковій магії вересу.
Хоч насправді, з огляду на притаманні йому яскраві характеристики, в українському фольклорі існує безліч цікавих прізвиськ для першого осіннього місяця від старослов’янського Ревун (Руєн) від ревіння самців оленів під час вересневої активізації їхніх шлюбних ігор, Зарева (через перше золоте листя), Маїк (мають зійти озимі культури), Сівень чи Кивень (через другу хвилю засівання озимки, «Прийшов Варфоломій — жито на зиму сій») до Бабине літо (через тепло-ласку) та Друга Пречиста (за народною назвою релігійного свята).
…Початок
Історія примхлива пані і не любить припущень. Помахом руки її коханця-Часу назавжди зникають під порохом часу цілі країни, не кажучи вже про окремих особистостей. І благо, якщо останні встигли залишити на землі хоч якійсь помітний відбиток, будь то найменша згадка в документах чи славетні діяння закарбовані назавжди в людській пам’яті, інакше на них чекає доля мільйонів і мільйонів до них – вічне забуття без надії на воскресіння.
Як виявилося навіть статус спадкоємців легендарних правителів однієї з найвпливовіших країн Європи станом на кінець першого тисячоліття не гарантував беззаперечне місце в історії, годі вже і казати про нехай і високоосвічених та шляхетних жінок в темні патріархальні середньовічні часи.
Поминання того, хто пророкував появу Спасителя і власноруч хрестив його в йорданських водах заради врятування людства. В церковному календарі цей день припадає на дату його страшної страти римських тетрархом Галілеї, Іродом Антипою, за наклепом Іродіади (29 серпня), а в українському народному — чи не найчорніша дата з суворою забороною на будь-які прояви радості від танців-співів до добросусідських балачок та безліччю надсуворих заборон і обмежень. Усікновення (усічення) голови пророка Іоанна Предтечі чи Головосіка.
Визнаний самим Христом за Предтечею статусу найбільшого з пророків поставили його в християнській ієрархії всього на одну сходинку нижче за сина Божого. Разом з тим жахливі обставини його мученицької смерті, коли жертві (вся вина якої полягала у вірі та проповідуванні пришестя Спасителя) не тільки відтяли голову, але й блюзнірськи подали її на блюді замовниці – доньки Ірода додали мученику ореолу святості. Адже навіть після смерті тлінне тіло пророка не знало спокою – мучителька пронизала мертвому язика голками, а саму голову закопала в «нечистому» місці. Саме тому так шанують українці святого Іоанна, який віддав життя за свої переконання, що так близько українській душі.
Задля підтвердження правомірності поновленої влади в демократичних умовах існування Війська Запорізького, де гетьман обирався щорічно і за будь-яку провину перед козачим товариством міг бути усунутий з посади, Петру Конашевичу-Сагайдачному треба було проявити себе перед побратимами, перекривши, ще свіжі в пам’яті перемоги попередніх місяців за гетьманства Стрілковського (взяття турецьких Варни та Місіврі).
Звичайно, завдяки славі його минулорічного зухвалому походу на Константинопіль, коли околиці султанської столиці були вщент випалені козаками, як і половина турецького флоту поблизу Очакова надіслана Ахмедом I навздогін «Чайкам», тридцятичотирирічний гетьман отримав від свого війська деякий кредит довіри (незважаючи на провину у величезних козацьких втратах організованого ним походу 1614-ого на Трапезунд та Сіноп), але його треба було ще виправдати більш гучною акцією, як в фінансовому, так і суспільному сенсі.