Як мить над українською землею пронеслися всі веселощі карколомно-швидкоплинного весняного періоду відродження та буяння природи, позаду разом з солодко-дурманним ароматом квітів та трав, пташиними оркестрами, бджолиним дзижчанням в невсипущих трудах, магією Купальської ночі в якості його апогею, в якому день і ніч, літо та зима, життя та небуття міняються ролями, щоб на пів року поступитися дорогою в вічному циклі буття. Літо в самому розпалі, але тихе крокування холодів вже відчувається десь за обрієм, і їхня хода стає дедалі впевненіше з кожним днем, починаючи з Петра і Павла, котрі «день відріжуть» (29 червня).
До Петра в Україні готувалися, як до великого свята з оновленням побілки, святковими рушниками, оновленим духмяним зіллям, свіжими квітами, прибраною хатою та подвір’ям. І хоч день і був цілком не робочим, мав бути зжатий перший сніп.
Коли в мить білий день перетворюється на ніч, і лише спалахи блискавок не дають пітьмі остаточно поглинути всю землю без лишку, прорізаючи своїми світловими мечами небо, що падає на землю великими краплинами дощу, в гуркоті грому звучить сам глас божий (у прадавніх слов’ян він асоціювався з Перуном чи Дадждьбогом), який не почути не можливо, бо навіть сама Матінка-Земля навесні прокидається від його розлуння.
Здавна в Україні вірили, що вся фантасмагорія природи трапляється через те, що доведений до останньої стадії іступу витівками нечистої сили бог Громовик, починає своє полювання з хортами та ловчими соколами на неї. Говорять, диявол саме для того і гасить світло в світі, щоб ускладнити богові пошук та знищення його вірних служок, адже чим густіші сутінки, тим важче знайти чорну-сиру істоту в них. От і сердиться Громовик, так що луна його басу сягає землі. Тікає і ховаються чорні служки, а український селянин хреститься та писка не розтуляє, щоб до нього вони не причипилися.
Знамените місто стеклодувів, звідки походили велика частка майолікових ялинкових прикрас довоєнної Європи, перші зірки Кремля, ілюмінатори радянських літаків, ситаловий посуд, шампанські пляшки… на межі 1980 – 1990-х опинилося там, де і більшість населених пунктів зав’язаних на промисловій інфраструктурі з партійними апаратчиками замість професійних менеджерів на чолі підприємств — в економічній прірві.
Звичайно ж на цій хвилі активізувався та вийшов на світ раніше глибше захований від цікавих очей стороннього обивателя кримінальний світ при повному потуранні з боку правоохоронців (адже останні стали його невід’ємною частиною). Цому немало сприяло саме розташування містечка на півночі Донеччини, через який підприємливі московські ділки організували наркотрафік з Афганістану в Європу, головним перевалочним пунктом якого на початку 1990-х слугував розташований в півсотні кілометрів північніше Слов’янськ, а повновіддя цієї річки розплюскувалося у всі боки, змиваючи в небуття тисячі і тисячі українських життів.
У нього так багато іпостасей в українському фолклорі, що всі їх і не перелічити, адже шанобливе ставлення до всіх минулих поколінь своїх пращурів та роду загалом українське немовля вбирало в себе разом з матусиним молоком. Причому вшанування духів своїх померлих не обмежувалося якоюсь єдиною конкретною датою, вони завжди були поруч, повчали, допомагали, оберігали, а часом і карали за ослух, тож Чур (Нур, Щур, Пращур), як їхнє ототожнення, йшов пліч о пліч з кожним українцем від колиски до трунової дошки.
В хаті він виступав помічником Домовика, в обов’язки якого входило підтримання вогнища в домашній печі. В українську старовину на найвищому пагорбі край кожного села зазвичай був встановлений пустотілий всередині глиняний бавован-тотем Чура, всередині якого завжди горіло підтримуване спеціальним сторожем полум’я, щоб кожен охочий міг у будь-який час дня і ночі взяти собі домів частинку великого дару пращурів, вогню, в разі потреби.
Найкоротша ніч року, яка своїм магічним крилом, ледь торкнувшись української землі, знов перевертає коловорот року з літа на зиму — чи це не справжня магія, яка стирає кордони між світами і робить неможливе можливим. Саме тому з давніх-давен в Україні Купальська ніч з вечора 23 червня була оповита магією легенд, обрядів, пророцтв та традицій, які через містичний потойбіччя торує шлях майбутньому.
Давньослов’янський Купало (назва імовірно семантично пов’язана з дозволом на купання в річках з цієї дати). В християнстві слов’янського Купалу перехрестили на Івана Хрестителя — так у свята літнього сонцестою з’явилося подвійне ім’я: Купайло, Купальниця, Купа, Іван Купала, Зільний Іван, Іван Відьомський, Іван-Відьмак, Іван-Квітник, Іван-Лопушник.., но не дивлячись на тисячоліття церковних заборон українці так і не відмовилися ні від віри своїх пращурів, ні від традицій цього дня. За повір’ями Купало благословляє єднання бога вогню Семиярила з богинею води Даною (Мареною, Ладою), шлюб яких дає життя всьому існуючому на Землі. Він – покровитель родючості у всіх її проявах, тому вшанування священного союзу було одним з найбільших свят року українських пращурів, з яким пришле християнство намагається марно боротися ось вже трете тисячоліття, але традиції його живуть і донині.
Кукурудза прийшла в Україну не так щоб і давно, всього якихось два століття тому. Але невибагливість її вирощування в умовах посушливого українського літа та чудовий смак дуже швидко причарували души місцевих мешканців, ввівши в повсякденний та святковий раціон страви з золотих качанчиків, а назва мамалига чи кулеша ( рідше – куліш) стала символом українського сімейного застілля.
Так приготована з вареного кукурудзяного борошна чи крупи (іноді на заздалегідь звареній та потовченій картоплі) заправленою вершковим маслом або олією з додаванням шкварок почеревини, яєць, бринзи, коров’ячого сиру, «пісного» молока, сметани, «гуслятини», поливки з розтертого часнику, обжареної цибулі і моркви… вона стала королевою столу за вечірніми посиденьками за неспішними сімейними балачками. Адже її ситність та чудовий смак так гарно доповнюють затишок дружньої атмосфери.
Він був останнім оплотом шляхетності Війська Запорізького, як сублімація її чеснот та цінностей, що завжди ставили духовне вище за матеріальне. Може тому небеса йому відвели так багато років прожити на цій грішній землі, щоб власним прикладом надихати інших на вдосконалення своїх чеснот та боротьбу зі своїми слабкостями. Петро Калнишевський — козацький лідер, що не скорився московській самозванці, останній кошовий отаман, український святий.
Його походження — таємниця, на яку витівник-Час поклав сім печаток: за одними даними — він з подільської шляхти, за іншими — з селян. Хоча фактично його зростило та виховало Січ, куди він незнамо як потрапив ще восьмирічним хлопаком. Тому-то козацьке братерство фактично було його сім’єю, інтереси якої він сумлінно захищав все життя. Засвоєні змалку постулати та життєві принципи української вольниці в поєднанні з багатим власним досвідом та невпинним відстоюванням козацьких інтересів (адже він пройшов весь шлях від простого джури до найвищих козацьких військових посад), забезпечили йому той авторитет, який десятиліття тримав його на посту очільника запорожців. Хоч він мав за плечима чимало років – на момент другого обрання кошовим отаманом (перший раз козаки кликнули його на отамана в 1762-ому, але московська самозванка, Катерина ІІ, скасувала його призначення після особистої зустрічі) Калнишу виповнилося аж сімдесят п’ять роки.
Коли нарешті на українські терени ступає довгоочікуваній і такий жаданий гість з цілим кошиком щедрих дарунків — це справжнє свято для землі та людей, які живуть на ній. Адже в козубі тім і справжнє тепло, і щедрі врожаї, і веселий пташиний спів.., які знаменують собою відродження життя та набуття силою всього сущого на рік вперед. Саме тому прихід літа так чекали та радо стрічали Русаліями, які святкувалися цілий тиждень і закінчувалися магією Купали.
В персоніфікованому образі літа проявився весь дуалізм давньослов’янських вірувань та мудрість цілісності сприйняття світу українськими пращурам, може саме тому слово «літо» в українській мові — середнього роду. Адже з одного боку він представлявся рум’яним молодиком-господарем в золотому каптані, сином Дарджьбога-сонца. А з іншого – молодицею в віночку з барвистих квітів та зеленій довгій сукні, матінкою Білобога, що невтомно порається по господарству від світанку до заходу. І обоє вони допомагають працьовитим людям в їхніх невсипущих трудах, яких так багато влітку.
Заготівля та зберігання продуктів харчування з давніх часів в українській культурі було своєрідним видом мистецтва. І якщо в холодну пору року зберігати різні швидкопсувні харчі накшталт м’ясо-молочки не вимагало значних зусиль, цілком достатньо було глибоченького сухого вентильованого льоху на дворі чи підвалу під хатою. А от довге спекотне літо диктувало свої вимоги до зберігання харчів в придатному для споживання виді. Тому до нього ретельно готувалися заздалегідь і правильному зберіганню харчів господинею приділялося багато уваги.
Так молоко перероблялося на вершкове масло, яке для зберігання клали в банку з солоною водою під щільною кришкою. Для зберігання молока в свіжому виді до нього клали спеціальну жабу (в народі її називали «холода»), яка охолоджувала продукт своїм тільцем та за допомогою природнім антисептичним елементам, що виробляє її шкіра, а також запобігала появі та размноженню молочнокислих бактерій. Сметана, кисляк чи томлена в печі ряжанка, як кисломолочні продукти, протягом кількох днів не потребували спеціального зберігання окрім знаходження посудині в недоступному для сонячного світла місці.
Найщедріший на ягоди та м’яке сонячне тепло, самий старший син господаря-Літа, який своєю щедрою рукою «весь рік годує». Традиційно в Україні його звали Червнем, Гедзнем, Першолітом, Полуднем, Рум’янцем, Різноцвітом, Сінокосом, Світозіром, Сонцехрестом, Хліборостом чи Червенцем, з менш розповсюдженого: Ізок, Іюнь, Кресни, Петройки, Бидзень перший чи гнилець.
Його слов’янським покровителем був Купала, бог кохання та родючості народженого від священного шлюбу води та вогню. Він оберігає, сприяє та благословляє все те, що пов’язане з життям та продовженням одвічного циклу буття. Адже саме на червень припадає літне сонцестояння з його найдовшим днем, який фактично запускає новий цикл згасання та подальшого відродження, що триватиме весь наступний рік. Недарма ж його каменем-оберегом вважається багатоликий агат всіх кольорів червоного від блідо-рожевого до темного багрянцю.