Він народився в родині духовних служителів (два його діда були священниками, а батько – професором Київської духовної семінарії), з дитинства оточений християнськими принципами смирення і чесноти, він все життя протиставляв себе Богу, граючи на боці його противника в ясновельможних променях гордині.
На долю Михайло Булгакова випало чимало випробувань від так завзято ним підтримуваних червоних рад: звинувачення в «літературному білогвардійстві», вилучення його п’єс з репертуарів всіх театрів країни рад, неможливість друкуватися, позбавлення абсолютно будь-яких коштів існування, не дивлячись на спроби найнятися хоча б двірником. Це майже довело його до самогубства, на випадок чого в кишені завжди був припасений револьвер.
Козаки і воїни Української повстанської армії були його предками, в ньому текла їх повна невичерпної спраги свободи і непокори будь-яким поневолювачам кров. Не дарма ж його прізвище по матері було Гетьман. Його виховували в дусі національного патріотизму і віри в українську свободу, що було досить нелегкою справою в післявоєнному союзі рад. Народжений на Рівненщині поет, художник, мистецтвознавець, перекладач Григорій Чубай.
Зерна знань, що не завжди узгоджувалися з офіційною політикою комуністичної партії, впали на благодатний грунт яскравого таланту і рано дали свої плоди – вже в шістнадцять років його вірші друкувалися в місцевій пресі, вони ж стали причиною пильної уваги до юнака карального органу КДБ. Його викликали на допити, тиснули морально, з інституту його вигнали формально за неправильну відповідь «про національно-визвольну війну українського народу».
Як часто довгоочікуваної миті щастя доводиться чекати роками, пробираючись крізь терни нерозділеного кохання та розчарувань. І чим емоційніше натура, тим болючіше пережити ці страшні роки духовної самотності серед натовпу байдужості. А Лариса Петрівна Косач або Леся Українка, яку люблять і шанують у всьому світі за мелодійний стиль, була як вона сама про себе говорила: «Скептично розумом, фанатична почуттям», – хоча одні називали її «ангелом» (Ольга Кобилянська), а інші – «єдиним чоловіком в українській літературі «(Іван Франко).
Перше дівоче почуття прийшло до Лесі, як називали її домашні, ще в ранній юності, адже об’єкт був тут поруч – руку простягни, – Лев Ярміло, волинський племінник її дядька, чудно грав на сопілці і романтично катав її на човні, але дитячі почуття розсіялися як ранковий туман, коли об’єкт пристрасті зник з поля зору.
Він вперше відчув ласкаву теплоту морських хвиль на своїх ногах в шість, коли родина перебралася в м’який, родючий клімат Південної України через проблеми зі здоров’ям його молодшого брата. Тоді, ще щаслива і дружна, сім’я Єфремових переїхала зі своїми трьома малолітніми дітьми з холодного Царськосельського повіту в Бердянськ в 1914-му.
Босоногим хлопчиськом Олександр носився по набережній, ловив з іншими такими ж босяками бичка біля самої крайки води, пустував без міри, а як же без цього, і був безмірно щасливий, як буває тільки в дитинстві. Ті п’ять неповних років, що майбутній письменник-фантаст провів у Бердянську він запам’ятав на все життя, як найкращі роки в його житті, а місто вписав його ім’я в свою історію задовго до його широкої популярності, після одного неординарного і пам’ятного вчинку…
Його життя почалося в щасливій родині священнослужителя чернігівської глибинки зразка 1893 року і, здавалося, була приречена на настільки ж сито-благополучне продовження до земного кінця – натхненно-піднесеній натурі з семінарською освітою за плечима саме місце в тихій парафії під боком у коханої дружини в оточенні цілого виводка дітей.
Але доля-жартівниця рідко прислухається до бажань земних підопічних – вступ Василя Еллінського в 1914-ому на економічне відділення Київського комерційного інституту змінило його життя, а переворот 1917-ого привів до лав Української партії соціал-революціонерів в якості одного з організаторів і лідерів її лівого крила, пізніше перетвореного на самостійну партію комуністів-борців.
Кінець XIX – початок ХХ століття, коли з ганебним кріпосним правом нарешті було покінчено і майбутнє малювалося лише в яскравих тонах, прогресивні демократичні ідеї почали розбурхувати серця і уми ліберальної частини суспільства імперії двоголового орла. Харків, як науково-просвітницька столиця Східної України не міг залишитися осторонь від загального тренда – літературні салони, світські прийоми і ділові зустрічі закінчувалися гарячими суперечками про світле майбутнє країни і світу.
На хвилі загального ідейно-економічного підйому з легкої руки Олександра Іозефовіча 1 грудня 1880 року в слобожанської столиці з’являється голос освіченого суспільства, націлений на вдосконалення духовно-соціальної складової губернії як запоруки її подальшого процвітання – газета «Наш край».
Їй аплодував Париж, її полотна стали першими жіночими творами Лувру, зустрічі з нею шукав сам Гі де Мопассан, а її щоденник, хоч і неабияк підкоригований родичами, викликав фурор у французькому світі…
Марія Башкирцева, народжена в полтавській глибинці середини XIX століття в заможній родині місцевого предводителя дворянства та харківської аристократки. Здавалося б їй зумовлена доля тих томно-розпещених панянок, які виросли в млості та любові і марють лише про кохання, щоб зайняти належне їм місце в соціальній ієрархії імперії: дружина – господиня дому – матір.
Народження через два роки після скасування петербурзькими владою ганебного кріпосницького, а по суті рабовласницького, права (хоча свобода в Московській державі так і не засяяла). Маленьке харківське село Вільховий Яр. Заможна сім’я відставного штабс-капітана Дмитра Грінченка. Забезпечене дитинство поміщицького сина. Чотири класи реальної харківської школи і… виключення через читання і поширення українських народовольських листків, царські каземати, туберкульоз.
Не зломлена, але загартована в тюремних катівнях воля змусила Бориса Грінченка боротися за виживання, навчаючись майстерності взуттєвої справи, та освіту, левова частка зароблених коштів йшла на купівлю книг для самостійної підготовки до здачі іспитів на звання народного вчителя, яке він щасливо отримав у вісімнадцятирічному віці.
Дев’яти короткометражних фільмів та серії про релігійні обряди Гаїті вистачило, щоб її ім’я стало в один ряд з найвідомішими американцями і закріпило славу засновниці світового авангарду. Її життя стало легендою для тисяч експериментаторів-візуалістів, шанувальників фрейдистських теорій та інтелектуала від богеми…
Коли 29 квітня 1917 року в родині київського психіатра Соломона Давида Деренковського і актриси Марії Фідлер відбулася радісна подія народження дочки Елеонори, ніхто і припустити не міг, що всього через кілька місяців країну втопити в крові більшовицький переворот, а після того, як через п’ять років українське бій за незалежність з оскаженілим люмпеном буде остаточно програно і на довгі сімдесят років втрачено надію, сім’ю чекає еміграція за океан.
Поява довгоочікуваного спадкоємця в сім’ї лікаря Чернігівського полку Григорія Масловича після смерті двох його братів в дитинстві, здавалося б, обіцяло хрещеному Василем новонародженому безхмарне майбутнє і зумовлену кар’єру по військово-медичної частини. Але підступна доля на щастя або на біду сплутала всі карти, коли його батько був переведений на службу до Сибіру, а матір з дитиною лишилася в теплому українському кліматі. Хлопчині тоді не виповнилося й року.
Через деякий час обдурена довгою відсутністю звісток від чоловіка і неправдивим повідомленням про його смерть Терезія Маслович (уроджена Хайновська) знову виходить заміж за поручика Лукашевича. Розкрита обман, розлучення, втеча з Кам’янця-Подільського та пошуки порятунку у колишнього однополчанина Григорія Масловича, Іони Миколайовича Познанського.