Його життєвий шлях пролягав від Білок до Білок через десятиліття, шістдесят чотири країни та всесвітню славу із підтвердженням у якості звання найсильнішої людини світу 1928 року, за що він отримав прізвисько Кротон на честь давньогрецького героя. Хто б міг подумати, що в невеличкому селищі Іршавського району на порозі нового ХХ століття народиться легенда. Хоча з огляду на живильну природу Карпат та гарні спадкові гени (не дарма ж його діда в народі прозвали Силою після того, як він однією палицею завалив ведмедя в лісі) можна було передбачити, що один з десяти дітей Федіра Фірцака успадкує родинну міць.
Іван Фірцак, може так і залишився б лише містечковою легендою, підлітком пожалівши закульгавілу корову відніс її на плечах додому і самотужки замість неї зорав поле та після бійки втік з тюрми виламавши грати, якби не заробітки в Чехословачині, куди він подався двадцятирічним парубком в якості вантажника по рекомендації місцевого нотаря до його брата-власника заводу. Адже доля могла скластися інакше, бо хлопчина збирався на заробітки до Бельгії до дядька.
Витоки сучасної української мови губляться десь в глибині віків на теренах Стародавньої Індії та її санскриту, що науково доказано згідно аналізу великої кількості сучасних українських слів (кохання, повітря, кінь) та топографічних назв, які збереглися з часів трипільської культури виниклої за п’ять з половиною століть до Різдва Христова. Фактично прабатьками нації були ті самі славетні індоєвропейські арії, коріння яких шукали в своїх генах всі європейські диктатори.
І головний закарпатський табір знаменитого гунського кагана Атілли, який побудував одну з найбільших імперій старого світу від Уралу до Рейну та від Дунаю до Балтики, в 448 році до нашої ери розмовляв праукраїнською, про що яскраво свідчить запис візантійського історика Пріска Панікійського, який перебуваючи тут з візитом записав слова «мед» та «страва».
Надзвичайно талановитий і працьовитий Іван Франко стоїть окремою особистістю серед родючого поля української літератури. Хоча для ковальського сина цього виявилося недостатньо для забезпечення достойного життя собі та своїй родині при знанні чотирнадцяти мов до двох докторських академічних ступенях (Віденського та Харківського університетів). Може це сталося через незручність Івана Франка для керівництва та його звичку казати правду в обличчя, чи занадто інтелектуальність як для пересічних, а може – надмірну патріотичність особистісті (саме він вів в світ української богеми моду на вишиванку).
Геній, який ніколи не опускав руки (хвороби, смерть улюбленого сина, нестача грошей), не нехтував роботою (недарма ж його прозвали «титан праці»), не лишався байдужим до соціальних проблем українського суспільства (участь в Просвіті, видання цілої низки журналів та газет, написання статей у відповідь на гострі питання). Не дивно, що він декілька зверхньо дивився на оточуючий світ через критичну призму своїх знань та життєвого досвіду.
Відгомоніли всі турботи передвесільної метушні з поступовим крокуванням від хвилюючої невпевненості сватання і заручин до закріплення соціальної угоди викупом нареченої та дів-вечиром. До свята все готово – коровай на столі, вишиванки напрасовані, віночок сплетений, ну і на гостей чекає щедро накритий стіл з різноманітними стравами та питтям. Довгоочікувана неділя (або середа) настала.
Починався цей день урочистостей із збиранням виїзду молодого по наречену, коли квітами та стрічками прикрашався «весільний поїзд» або «бесіда» (запряжена конями тачанка, лінійка чи бричка). Після того хлопця з дружками частували його батьки та виводили за ворота за хліб батьком, за рушник матінкою під співи та благословіння свяченою водою та зерном .
Як кажуть «кров – не водиця», ти можеш поїхати на протилежний бік земної кулі, але загартована століттями опору пришлим загарбникам українська душа завжди буде з тобою в бою на боці світла та добра. Це справжній дар небес, і пожиттєве прокляття, з яким можна лише змиритися та прийняти, а протидіяти не вийде, або ти – не українець.
Мирон Дідурик народився на Підгаєччині, в тихому українському селі Мужилів, яке на той час (1932 рік) знаходилося в числі інших під владою Польської республіки згідно умов Паризького мирного договору. Друга світова війна та радянська окупація Східної України змусили батьків хлопця шукати вихід – так він двадцятирічним опинився у далекій Вірджиніі (пізніше сім’я переїхала в Джерси).
Він жив за принципом «ціль виправдовує засіб» задовго до Макіавеллі, і ця ціль в нього була одна – влада, бажано необмежена. Так, він був княжої крові і отримав у спадщину від батька, князя галицького Володаря Ростиславовича, чималі звенігородські маєтності, а після смерті брата Ростислава – старший престол в Перемишлі, але йому всього було замало. За невгамовні амбіції, підступність у досягнені мети, непомірну жадібність його мало хто називав хрещеним ім’ям Володимир, лише тільки зневажливо-здрібленим Володимирком.
Головним суперником його життя став князь київський Ізяслав Мстиславович з роду Мономахового. Щоб отримати всі волинськи землі в своє підпорядкування Володимирко вступив в злочинну змову із ординським данником Юрієм Суздальським (в народі більш відомим як Долгорукий). За домовленістю двох зрадників Київ мав відійти мокрашському правителю, але той і не здогадувався про найвищу мету свого спільника згодом зайняти головний престол Русі-України.
В різнобарвному сучасному світі, де комунікація між країнами спростилася до кількох годин, пізнання культури різних народів інтригує, а часом шокує іноземних туристів. У кожного соціуму є свої складені століттями традиції та стиль життя – наприклад в деяких контонах Швейцарії досі м’ясо кішок вважається за великий делікатес, а в мусульманських країнах жінки ходять в спеку під чорною паранджею. Чим же дивує своїх відвідувачів Україна?
Перш за все своєю щирістю. Майже всі закордонні гості відмічають емоційну відвертість українців в спілкуванні, причому як позитивним так і негативним забарвленням. В той час як іноземців з дитинства привчають носити соціальну маску чемності та доброзичливості під якими дуже часто ховається в кращому випадку байдужість, а в гіршому – взагалі побажання провалитися під три чорти. Нація Тарасової землі любить і ненавидить з відкритим серцем, надихаючи інших за їхніми твердженнями «як ковток кришталевої води в полуденну спеку»
Колись вона була одною з повноводних київських артерій, які забезпечували повноцінну логістику великого мегаполісу. Суднохідна з кришталевою водою Почайна веде свої витоки з оболонського каскаду озер (за іншими відомостями стариця великої української річки, що бере свій початок між нижче Вишгороду), щоб напоїти своїми чистими водами центр міста та внести свою лепту в швидке повноводдя Дніпра.
Коли саме виникла – про те невідомо, довгий час вважавшаяся загубленою вона знайшла своє впізнання в невеличкій річці, що бере свій початок на Оболоні та через Поштову площу нижче Хрещатика прямує через проспект Степана Бандери до Дніпра. Зараз маловодний потік більшою частиною захований під землею та в колекторах і лише зрідка бачить сонячне світло на нечисельних відкритих ділянках, хоча останнім часом питання її очищення все частіше з’являється на денній повістці міської влади.
Перша світова війна була розв’язана Москвою в надії зміцнити свої позиції в европейському товаристві, а вийшло як завжди у північної орди – царська імперія захиталася і впала, а її місце намагався зайняти червоний люмпен зі зброєю в руках, який грабував та знищував все, до чого могли дотягнутися його брудні руки.
Українській Юзовці випало чимало випробувань в ті часи, коли влада в місті мінялася з карколомною швидкістю, часом до чотирьох разів на місяць. Чи не єдиною розрадою для чоловіків робітничого містечка серед мороку розрухи, злиднів та безнадії був футбол. Звичаї були прості – у переважній більшості, як відмічалося на сторінках тодішньої газети «Диктатура труда», збиралися фанати і гравці не стільки з-за самої гри, скільки через після матчеві посиденьки в компанії однодумців з розпиттям міцних напоїв і бійок не рідко ними спровокованих.
Сама стародавня назва цієї місцевості «Провалля» серед гущавини зелених хащів, через яку навіть в ясні літні дні не може пробитися сонячний промінь, спонукала людську уяву малювати страшні картини на межі реального і потойбічного. Ну як тут не народитися чисельним легендам, коли від тріску гілки чи шурхоту минулорічної трави в жилах холоне кров і волосся починає підніматися дибки.
Таємнича історія його тягнеться ще з VIII столітті, коли в глибокому яру між фортечних стін на вершинах крутих пагорбів столиці Київської Русі, вздовж берега Дніпра і до сучасних Печерських липок, почали селитися монахи-пустельники, обравши Провалля за його близькість до потойбічного через концентрацію енергетичних потоків, які проходять крізь три світи підземний – земний – небесний. Тоді тут ж з’явилися наземні виходи розгалуженої мережі підземних ходів, деякі з яких вели за легендами у саме пекло, а інші – зв’язували воєдино різні стратегічні пункти міста.