Саме так, він, блискучий політичний діяч, високоосвічена людина з Вільненським єзуїтським колегіумом, Могилянкою та дванадцятьма мовами за плечима, барон з чеським аристократичним корінням, широко відомий лише як творець першої в світі конституції самостійної єдиної соборної незалежної демократичної держави сучасного зразка, якою мала б стати Україна ще на початку XVIII століття, якби не одвічний ворог-Московія.
Між тим Пилип Орлик разом з кошовим отаманом Гордієнком та кримськими підданими Османської імперії майже звільнив Левоберіжну Україну від московської орди в 1711-ому: йому як обраному за рік до того гетьману присягнули всі запорозькі полки окрім Білоцерковського, підтримка народних мас була просто безпрецедентною і якби не зрада османів, які пішли на угоду з Москвою та Польщею, зараз світ був би геть іншим.
Він став одним з трьох батьків-засновників Пласту, як військово-політичної організації для виховання патріотичної молоді, в передчутті неминучих жорстоких випробувань України в тільки-то насталому ХХ столітті. Хоча ані народження в поважній сім’ї австрійського судді Симеона Чмоли та німецької купецької доньки Кароліни Бунцлів, ані навчання в гімназіях Бережан та Перемишля, ані вступ на філософський до Львівського університету не віщували Івану Чмолі такої блискучої української військово-патріотичної кар’єри.
Ні, організаторські та ораторські здібності почали у хлопця проявлятися ще в старших класах гімназії. Перша проба пера відбулася ще в сьомому класі перемиської гімназії – восени 1909-ого він організував таємний гурток військової підготовки «Мазепинський курс мілітарний» (підготований за участі В. Кучабського та Ф. Черника), який фактично став прототипом для організації Пласту. А через рік, як учень восьмого класу, – брав участь у Крайовому з’їзді середньошкільних гуртків.
Він став тим догоровказом української волі, що народилася в рік, коли впали багаторічні кріпацькі кайдани з української души, духовно спадкуючи тільки-но померлому Великому Кобзареві. Важко пояснити цей дивний збіг планет і ключових для відродження нації дат, але саме в 1861-ому народився Євген Харлампійович Чикаленко.
Доля не тільки подарувала йому щастя народитися в заможній сім’ї великого латифундера та рантьє, а ще в Єлизаветградській реальній школі переплела його життя з майбутніми зірками української культури – сидів поруч із Панасом Тобілевичем (Саксаганським) (через якого познайомився з його братами Миколою Садовським та Іваном Карпенко-Карим), в тому ж класі навчався Олександр Тарковський (батько поета Арсенія і дід кінорежисера Андрія Тарковських).
Золоті коси, витончені риси обличчя та залізний характер юної киянки полонили душу шістнадцятирічного парубка з далеких скандинавських берегів. Але на що він, лише напівкровний брат вбитого норвезького короля Олафа ІІ Святого, молодший з трьох рідних ще й у вигнанні, міг сподіватися, навіть якщо княжна відповідала взаємністю? Звичайно Ярослав Мудрий не міг віддати йому руку своєї п’ятнадцятирічної доньки Єлізавети.
Київський князь не відмовив Гаральду, який з невеликим загоном таких самих норвезьких вигнанців перебував у нього на службі, остаточно, а висунув умови: королівський трон та лицарська слава. Саме тому хлопець вірою та правдою служив йому, а потім подався шукати вище означене до Візантії, де дуже швидко здобув лаври героя на чолі місцевого спецназу, потім – національної гвардії. Здобуте золото він відправляв в Київ, як підтвердження серйозності своїх намірів.
Тільки за влади шаленого люмпена виходець із звичайної луганської селянської сім’ї з початковою земською школою за плечима міг стати головою призидії Верховної Ради країни. Звичайно ж робити революцію за чужий кошт було значно комфортніше, ніж цілими днями важко працювати на металургійному заводі. Організація диверсій, підбурювання пролетаріату, заслання до Архангельську… і знов все по колу. Цікаво, Климент Ворошилов сам передбачав, які бариши принесе йому повалення царя та встановлення диктатури пролетаріату, чи просто користувався сьогочасною вигодою?
Він, сіра посередність як особа та як особистість, щоб заслужити місце серед червоних шакалів приймав саму активну участь в чистках, на його руках була кров тисяч невинних вбитих без справедливого суду та слідства радянським режимом, під вироками яких стояв його підпис поруч із Сталінським.
Він жив за принципом «ціль виправдовує засіб» задовго до Макіавеллі, і ця ціль в нього була одна – влада, бажано необмежена. Так, він був княжої крові і отримав у спадщину від батька, князя галицького Володаря Ростиславовича, чималі звенігородські маєтності, а після смерті брата Ростислава – старший престол в Перемишлі, але йому всього було замало. За невгамовні амбіції, підступність у досягнені мети, непомірну жадібність його мало хто називав хрещеним ім’ям Володимир, лише тільки зневажливо-здрібленим Володимирком.
Головним суперником його життя став князь київський Ізяслав Мстиславович з роду Мономахового. Щоб отримати всі волинськи землі в своє підпорядкування Володимирко вступив в злочинну змову із ординським данником Юрієм Суздальським (в народі більш відомим як Долгорукий). За домовленістю двох зрадників Київ мав відійти мокрашському правителю, але той і не здогадувався про найвищу мету свого спільника згодом зайняти головний престол Русі-України.
Він був сином того, кого один з найвидатніших князів Київських любив більше за всіх своїх дітей, не дарма ж Ярослав Мудрий витратив багато сил енергії щоб виклопотати для свого Всеволода руку доньки візантійського імператора Костянтина, Марії-Анастасії. Дід навіть встиг побачити первістка цього союзу, якого назвали Володимир (княже) Васил (хресне) Мономах (на честь діда по матері).
Навряд чи він розраховував зайняти головний престол Русі-України в Києві. Очолюючи по-черзі Смоленське, Чернігівське, Переяслівське князівства він вдало ходив походами на половців, керував в міру свого бачення ситуації та вимог того часу, ростив своїх синів…
Його постать залежно від літературного джерела постає перед очима здивованого сучасника або в ідеально позитивному, або в різко негативному світлі, хоча скоріше за все він був лише уособленням правителя із своїми перевагами та недоліками свого часу, коли жорстокість була чи не єдиним засобом виживання, хоча звичайно комплекси свого бастардового походження були з ним поруч все життя. Володимир Великий – православний святий, хреститель України-Русі.
Дивно, але навіть точну дату появи на світ Великого ніхто не може точно з’ясувати і все тому, що народжений він був від князя київського Святослава поза шлюбом простою ключницею Малушою. Саме для легітимізації як княжого сина завдяки інтригам дядька по матері Добрині, який хотів владарювати, але не мав законних прав на це за безрідності, його малолітнього запросили княжити в Новгород, який сам за провінційності не міг претендувати на увагу законного сина володаря країни.
Народжений в Синькові Радехівського повіту українець за кров’ю та покликом душі йому попри римо-католицьку віру не солодко приходилося не солодко в Сакальській учительській семінарії, куди юнак поступив після закінчення радихівської виділової школи, бо польські катехіт та вчителі категорично не сприймали захоплення Пилипа Гадзілевича рідною культурою, яка проявлялася від використання української мови в спілкуванні до ідей про вільну Україну.
Повернення з італійського фронту Першої світової і вступ до Української галицької армії, в лавах якої він спочатку був командиром жандармерії в Редихові, а потім чотарем сотні пішов під Львів. Причому проявив себе як талановитий керівник – його підрозділ був одним з кращих завдяки особистому прикладу свого командира в ІІІ курені групи Схід, йому довіряли найскладніші бойові завдання завдяки майже стовідсотковій гарантії виконання.
Легенда українського підпілля, який сім років очолював визвольний рух в тотально окупованій радянською чумою країні. Удатний бізнесмен, який створив у Львові розгалужену першу українську рекламну сіть Галичини, але поклав все на вівтар незалежності своєї батьківщини. Людина з двома вищими освітами та переслідуваннями поляками, німцями, московитами – Головний командир УПА та Голова Проводу ОУН на Українських Землях Роман Шухевич.
Активна проукраїнська позиція, яка забезпечила його перший арешт поліцією польської республіки ще в 1934-ому, зробила з нього непримиренного ворога чергового московського тоталітарного проекту на цей раз під червоними прапорами та атеїстичними гаслами, коли радянський союз вирішив разом із нацистською Німеччиною в 1939-ому поділити Европу навпіл та окупувати на додачу до раніше загарбаних територій Західну Україну.