Стоїть же, стоїть нова світлонька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидять,
Три гості сидять, три товариші.
Один товариш — ясне сонечко,
Другий товариш — та місяцько,
Третій товариш — та дрібен дощик.
«Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»
«Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить,
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
Ой п’є Байда мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку. (два останніх рядки повторюються двічі)
Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ж ти робиш,
Байдо молодецький?» (два останніх рядки повторюються двічі)
1.
Ой ходила дівчина по городу
Да сіяла сад-виноград із приходу.
Да забула ворота зачинити,
Да забула ворота зачинити,
А
- Соколоньку-синку, чини мою волю:
Продай коня вороного, вернися додому.
- Соколихо-маті, коня не продати,
Мому коню вороному треба сінця дати.
Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває;
Мати сина виганяє:
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!» —
1.
Ой піду я потихеньку,
По два двори та минаючи,
До третього прихожаючи;
Ой стану я та послухаю,
Та що люди говорять.
Аж люди говорять:
Мого свекорка судять,
А батенька хвалять…
Оврамиха, стара мати,
А три сини мала,
Гей, в доріженьку та великую
На ніч не пускала.
Тіко пустила сина Данила
В Тавань-город погуляти.
«Прощай, прощай, стара мати,
Більше мене не видати».
Щедрівки та щедрування становлять важливу частину давнього новорічного обрядового комплексу українського народу, що виконувався в період зимового сонцевороту, а саме 31 грудня. Цей звичай має дуже глибоке коріння: дослідники вважають, що його походження сягає ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть обряд змінювався, доповнювався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним – за допомогою слова, пісні та символічних дій впливати на майбутнє, бажаючи родині добробуту, достатку, врожаю та злагоди.
Назва «щедрівка» є показовою і глибоко символічною: вона відображає головне призначення цих пісень – накликати щедрість природи, забезпечити багатий урожай і загальне благополуччя. Саме тому в текстах щедрівок домінують побажання достатку, щастя, здоров’я та успіху в господарстві.
Один із найяскравіших і найдавніших зимових обрядових звичаїв українського народу, колядування, тісно пов’язаний із виконанням колядок. Ці пісні становили важливу частину великого обрядового комплексу зустрічі Нового року, який відбувався в період зимового сонцевороту 24 грудня. У цей час люди не лише святкували зміну року, а й намагалися вплинути на майбутнє, використовуючи силу слова, співу та символічних дій.
Витоки колядування сягають глибокої давнини, ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть цей звичай зазнавав змін, збагачувався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним: побажати господарям добробуту, щастя, врожаю та злагоди. Уявлення про магічну силу слова було надзвичайно важливим – вірили, що добре побажання, висловлене в обрядовій формі, обов’язково здійсниться.