Ну якою ще могла вирости дитина в сім’ї, де татко працював на технологічному цукровому виробництві серед станків та агрегатів, а сім’я багато переїжджала, даючи хлопцеві об’ємне бачення світу через призму великих та маленьких українських сіл та містечок. До того ж Северин Малєвич, який походив з польської родини, був доволі атеїстичною по мірках останньої чверті ХІХ століття людиною – відвідував і костели, і православні церкви, а задля розваги на вечорниці запрошував в гості водночас і попа, і ксьондза.
Син Казимир ж з дитинства закохався в український народний живопис, відлуння якого чітко простежуються в його роботах періоду дитинства та навчання в Київській художній школі 1890-х. Сам він вважав себе українцем і розмовляв мовою, про що неодноразово офіційно заявляв навіть попри вплив урбаністичної Московії під час навчання в училищі живопису, скульптури і архітектури та в студії Рерберга.
Цікаво, що Московія, яка не дала Максиміліану Волошину нічого, а в одній із своїх іпостасі довела до гробової дошки, весь час позиціює його як «російського» художника. В той час як він народився на Київщині, а більшу частину свого свідомого життя прожив в Криму.
Він народився 28 травня 1877 року в сім’ї члена Київської палати уголовного та громадянського суду Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина з запорізького козацького роду та німкені Олени Оттобальдівни в дівоцтві Глазер в ті щасливі часи, коли українські землі нарешті зазнали нетривалої передишки в своїй буремній історії. За своєї дитячі та юнацькі роки з частими переїздами він побачив чимало прекрасних міст завдяки активності своєї високоосвідченої матері (батько помер, коли хлопцеві виповнилося лише чотири), але серце його назавжди лишилося в Криму, де він в двадцять років нарешті закінчив феодесійську гімназію.
Душа тендітного, вразливого і сором’язливого сина пирятинського поштмейстера Миколи Таволги-Мокрицького з дитинства тяглася до прекрасного, але честь козацьких пращурів (засновник роду Таволгів був козаком з річки Мокриці) диктувала свої умови — вміння їздити на конях було неодмінною умовою справжнього чоловіка. Ось тільки одного разу кінь скинув хлопчину, ставши на дибки, після того малий почав страшно заїкатися та обходити тварин десятою дорогою.
Початок навчання у Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян (його мати, Уляна Григорович, була з аристократії) у восьмирічному віці став для Аполлона справжнім виходом — гарна компанія, освідченні вчителі, світські науки… і ніяких коней. Причому обдарований хлопець одразу став улюбленцем Івана Котляревського.
Щаслива від народження доля – старша донька в сім’ї текстильного мільйонера Жмудського, природній дар вишивальниці, факультет права у Харківському університеті, одруження з сином багатого харківського підприємця, народження доньки… Варвара Каринська.
Але життя полюбляє перевіряти на міцність кожного, виносячи людині свій безжальний вердикт – смерть чоловіка за кілька місяців після її пологів (і це у двадцять два), морально виснажливий судовий процес із старшим братом за опіку над його сином, який до речі вона виграла два роки потому. Як нагорода чи як покарання був посланий їй небесами зірка харківської юриспруденції Николай Каринський, з яким Варвара перебралася до Москви, де відкрила власний салон для театрально-балетної богеми.
Вона народилася в зразковій українській радянській родині, де батько стояв у витоків «правильного» комуністичного кінематографу, воював на фінський війні та обіймав посаду директора кіностудії, а мати – спочатку виховувала дітей в санаторно-шкільних закладах, потім – шила костюми на кіностудії чоловіка. Був ще старший на десять років зведений по матері брат, котрий загинув на полях Другої світової.
Сама ж Алла Горська прожила з мамою в обложеному Ленінграді дві зими, закінчила Київську художню школу імені Шеченко з відзнакою та Київський художній інститут. А далі були тільки райдужні перспективи: виставки, викладання в школі мистецтв, членство в спілці художників, власна (на двох з чоловіком) майстерня на Філатова…
Козаки і воїни Української повстанської армії були його предками, в ньому текла їх повна невичерпної спраги свободи і непокори будь-яким поневолювачам кров. Не дарма ж його прізвище по матері було Гетьман. Його виховували в дусі національного патріотизму і віри в українську свободу, що було досить нелегкою справою в післявоєнному союзі рад. Народжений на Рівненщині поет, художник, мистецтвознавець, перекладач Григорій Чубай.
Зерна знань, що не завжди узгоджувалися з офіційною політикою комуністичної партії, впали на благодатний грунт яскравого таланту і рано дали свої плоди – вже в шістнадцять років його вірші друкувалися в місцевій пресі, вони ж стали причиною пильної уваги до юнака карального органу КДБ. Його викликали на допити, тиснули морально, з інституту його вигнали формально за неправильну відповідь «про національно-визвольну війну українського народу».
Маленьке село в тернопільській глибинці. Звичайна селянська сім’я з чотирнадцятьма моргами землі. І несподіваний подарунок долі – поцілунок небес на чолі одного з молодших синів, художній талант якого заграв настільки яскраво, що в шістнадцятирічному віці юнаком був відправлений на навчання до львівської студію Юліана Панькевича.
Незаперечність обдарування Михайла Бойчука привели його до столиці Австро-Угорщини, потім буде Мюнхенська академія мистецтв і, нарешті, в Мекка всіх художників – Париж, де він став одним з організаторів української громади. У творчому ж плані споглядання шедеврів минулого всіх напрямків і стилів все ближче повертає його до витоків примітивізму як симбіозу візантійського і староукраїнського церковного монументального розпису з італійським Проторенесансом та українським народним живописом.
Київ кінця XIX століття. Художня майстерня іконопису батька. Школа малювання дядька – Миколи Мурашка. Ще учнем посильна участь у розписі Володимирського собору і Кирилівської церкви поруч з визнаними метрами Васнецовим, Врубелем, Нестеровим. Здавалося його шлях в живопису зумовлений класичною освітою і церковними канонами. Але не судилося…
Неординарний талант Олександр Мурашко шукав свого виходу в чомусь іншому, серце юнака кликало його туди, де вир сміливих ідей і нового бачення вільний від умовностей – Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв і клас знаменитого Іллі Рєпіна стали першою сходинкою до його розкриття.