Козаки і воїни Української повстанської армії були його предками, в ньому текла їх повна невичерпної спраги свободи і непокори будь-яким поневолювачам кров. Не дарма ж його прізвище по матері було Гетьман. Його виховували в дусі національного патріотизму і віри в українську свободу, що було досить нелегкою справою в післявоєнному союзі рад. Народжений на Рівненщині поет, художник, мистецтвознавець, перекладач Григорій Чубай.
Зерна знань, що не завжди узгоджувалися з офіційною політикою комуністичної партії, впали на благодатний грунт яскравого таланту і рано дали свої плоди – вже в шістнадцять років його вірші друкувалися в місцевій пресі, вони ж стали причиною пильної уваги до юнака карального органу КДБ. Його викликали на допити, тиснули морально, з інституту його вигнали формально за неправильну відповідь «про національно-визвольну війну українського народу».
Його шалено любила кіноплівка і публіка, а партійні бонзи поглядали зверхньо, не заважаючи творити магічне дійство на екрані. Навіть серед свого талановитого акторського кола він здобув славу веселого жартівника, який своїми жартами доводив до сліз грандів вітчизняної кінематографії. Борислава Михайлович Бурундуков – людина-легенда.
Щаслива випадковість в особі ректора театрального інституту ім. Карпенко-Карого Миколи Задніпровського, який побачив юне дарування на сцені аматорського театру київського заводу «Арсенал», круто змінила життя вчорашнього випускника Київського будівельного технікуму. Його кінокар’єра почалася вже на перших курсах театрального («Квіти на камені» Сергія Параджанова, 1962), а потім, не дивлячись на специфічну зовнішність охарактеризовану приймальною комісією як «типовий виконроб», тридцять років котилася як по накатаній, з двома періодами роботи в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки та Київській студії кіноактора.
Він потрапив в Мелітополь практично відразу після закінчення Московської лісової академії, в спекотний літніми місяцями і продуваний всіма вітрами студеними зимами Приазовський степ, де віками гуляв лише безпритульні ковила та орди кочівників. Звичайно, потрібно сказати, що за тридцять років з моменту заснування в 1845-ому творіння Корніса перетворилося на сорокогектарне зелене диво – ліс там, де зроду не затримувалася жодне дерево. Так що молодий талант Павла Михайловича Сивицького прийняв у своє володіння в 1874-му не голу пустинь.
Однак важкі наслідки для Московської імперії Кримської війни 1853 – 1856 років давалися взнаки – тотальний брак коштів для найму працівників і покупки засобів праці та природні сюрпризи від періодичних паводків річки Молочної до літніх приазовських посух зробили свою чорну справу – частина раніше висадженої Бердянської зразкової лісової плантації загинуло.
Політика – брудна справа і робити її в білих рукавичках у всі часи не представлялося можливим. Лише обмежені ідеалісти можуть собі уявити перемогу над корупцією, яка існує з моменту появи первісного суспільства, або вселенське благо для всіх без урахування слабкості людської натури і закону зростаючих потреб. У політиці, тим більше міжнародної, немає друзів – є тільки тимчасові союзники.
Це варто було б знати вихідцю з Лівадії, коли він ступив на шлях боротьби за незалежність Греції від турецького протекторату, а послужний список (вступ до середземноморської ескадри Г. Спиридова в сімнадцятирічному віці, бойові дії на Пелопоннесі та Егейському архіпелазі) та відсутність в Кючук-Кайнарджийському мирному договорі між Московією та султанатом жодної згадки греків мали допомогти йому в цьому, але ні – це не послужило уроком для ідеалістично налаштованого Ламброса Кацоніса, в тому що документ підписаний Московією не вартий паперу, на якому написаний…
Дехто називав його тираном, інші – складали про нього жарти, а треті – і зараз з душевним трепетом згадують роки його правління. Він – класичний приклад радянського партократа, котрий пробився крізь тісні ряди своїх поплічників по ідеологічній зброї прямо до вершини радянської влади і зумів протриматися там довгі вісімнадцять років.
Леонід Ілліч Брежнєв – одна з одіозних фігур радянського політикуму з українськими робітничо-селянськими коренями і трудовою практикою за плечима, з червоною ядерною кнопкою в руках і стані близькому до недієздатності. Він йшов до вершини влади через всі перешкоди, не гребуючи будь-якими методами і засобами, про що яскраво свідчить факт його пропозиції перед пленумом ЦК 1964 року тодішньому голові КДБ Володимиру Семичасному про фізичне усунення Микити Хрущова через авіа- або автокатастрофу, отруєння або арешт (до речі сказати останній був його хрещеним батьком у великій московській політиці).
Як часто довгоочікуваної миті щастя доводиться чекати роками, пробираючись крізь терни нерозділеного кохання та розчарувань. І чим емоційніше натура, тим болючіше пережити ці страшні роки духовної самотності серед натовпу байдужості. А Лариса Петрівна Косач або Леся Українка, яку люблять і шанують у всьому світі за мелодійний стиль, була як вона сама про себе говорила: «Скептично розумом, фанатична почуттям», – хоча одні називали її «ангелом» (Ольга Кобилянська), а інші – «єдиним чоловіком в українській літературі «(Іван Франко).
Перше дівоче почуття прийшло до Лесі, як називали її домашні, ще в ранній юності, адже об’єкт був тут поруч – руку простягни, – Лев Ярміло, волинський племінник її дядька, чудно грав на сопілці і романтично катав її на човні, але дитячі почуття розсіялися як ранковий туман, коли об’єкт пристрасті зник з поля зору.
Хто б міг подумати, що син генерал-майора, астраханського губернатора і правителя Кавказького намісництва виявиться таким завзятим сільськогосподарським діячем. Ні, звичайно ж дитинство і юність Віктора Скаржинського проходили за шаблоном: Херсон, Миколаївський кадетський корпус, благородний університетський пансіон в Москві, служба в Департаменті народної освіти в Петербурзі. Але голос крові кликав його назад в херсонські степи, і лише через шість років сталася відставка і повернення додому в 1811-ому.
Однак зайнятися своїми «Трикратами» Віктору Петровичу завадила війна 1812 року. І хоча губернія була звільнена від військового призову, він був одним з перших, хто зібрав ескадрон ополчення в 188 осіб та повністю його обмундированого і озброїв. Херсонці воювали під прапорами загону генерала Медера в Несвіжі, а потім корпусу адмірала Чичагова. Причому військові заслуги Скаржинського свого часу відзначали воєнній міністр Барклай де Толлі та герцог де Рішельє.
Розкішний високоосвічений двір, що на півтисячоліття випереджав свій час, з літературними і музичними вечорами, відкриттям шкіл і бібліотек, активним релігійним життям, політичними контактами з усією Європою в доповненні розкішних банкетів з музичним супроводом. Її дитинство пройшло в епіцентрі всіх подій Ярославого великого двору, який відрізнявся прогресивними для початку другого тисячоліття поглядами на гендерну рівність.
Анна Ярославівна отримала прекрасну освіту, втім як і інші вісім дітей Великого князя Київського. У число її досягнень входило в тому числі знання п’яти мов, а також володіння навичками малювання, співу, знання історії та правил етикету.
Як міг він, хто народився в сім’ї українських патріотів, де батько довгий час був членом націоналістичної організації «Просвіта», а три сестри – активними прихильницями ОУН, причому Марія була заручена з командиром боївки Борщовичі-Пикуловичі Іваном Лабою («Кармелюк»), стати тим, кого прокляв свій народ. Мабуть, в настільки сильній духом сім’ї Богдан Сташинський був тією самою слабкою ланкою.
Пішовши по стопах батька на початку свого усвідомленого дорослого шляху як активний прихильник ідей вільної України (поширення націоналістичних листівок, збір коштів для опору, агітація), після першого ж затримання 21 квітня 1950 року на станції Львів-Підзамче за фіктивним звинуваченням в безквитковому проїзді і перепровадження до відповідної установи по боротьбі з контрреволюцією львівський студент продав всі свої ідеали новим господарям з Міністерства державної безпеки СРСР. Правда, паростки каяття таїлися десь в надрах його душі,бо в майбутньому він виправдовувався бажанням врятувати сім’ю від репресій. Хоча на ділі молодий агент із завзяттям строчив доповідні записки для своїх нових господарів у тому числі на своїх батька і сестер, про що свідчать нововідкриті архівні документи.
Їх розділяє майже тисяча років і об’єднує доля переможців, в якій немає місця поразкам, з тією лише відмінністю, що першого з них шанує весь світ, а про другого не всі знають навіть на його батьківщині.
Олександр Македонський – людина легенда, який за свої тридцять три роки увійшов в історію не тільки як великий політик і адміністратор, але в першу чергу як великий полководець, що не програв жодної битви і взяв все обложені міста з вікторіями всіх військових походів.