Микола Івасюк увійшов до анналів історії мистецтва разом із іншим видатним представником української школи історичного живопису, Іллєю Рєпіним, як засновники монументального стилю передачі славетного минулого Русі-України – перший своїм полотном «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», другий – картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
…Простий хлопчина з Буковини, син теслі , мабуть і подумати не міг, беручі безкоштовні уроки малювання у місцевого вчителя, Юстина Пігуляка, що талант забезпечить йому місце у Віденській, а потім, як учню-відміннику, Мюнхенській академіях мистецтв, європейське визнання, власну художню школу у Чернівцях та класами в Народному домі.
Чорноброва струнка красуня з довгою косою, від одного погляду чорних, як українська ніч, очей якої чоловіче серце на мить завмирало, а потім шалено пришвидшувало свій біг, руки німіли руки і в голові паморочилося… Звичайно, як королівський шлейф, за такою панною все життя прямують легенди, чутки, перекази, адже така постать не може залишитися не поміченою серед сірої буденності.
Він був нащадком старовинного німецького роду Корфів, баронетом, ще дід якого придбав у опального магната Яловіцького розкішний маєток в Синиці з дивовижним парком на берегах підковоподібного ставу, черкаський рай на землі. Звичайно при чималих статках та привілейованому положенні в суспільстві батьки вже призначили Юрію вигідну матримоніальну партію з петербурзьких аристократок на видані.
Вона народилася в львівських Винниках первістком молодого подружжя Василя та Марії Банахів в безтурботному 1875-ому. В сім’ї один за одним з’являться ще шестеро її братів, але талановита та натхнена Катря так і залишиться улюбленицею та головною втіхою батьків, хоча кожному з дітей вони спромоглися дати гідну освіту.
Краків, місцева учительська семінарія, польське середовище, перші спроби писати теж польською… вона майже забула рідну неньку, яку не бачила з трирічного віку. Можливо вона і увійшла б в історію як польська письменниця, якби не примха долі – зустріч з Василем Стефаником, який своєю завзятою любов’ю до України пробудив десь в потаємних глибинах душі дівчини голос пращурів, наслідком чого стали її факультативні уроки української при Атьма-матер та вдосконалення знання української.
Завдяки йому Московія отримала славу першої країни, яка запустила в космос балістичну ракету, штучний супутник Землі, людину… але так і не визнала, що все це отримала лише волею Долі, яка попри рішення Особливої наради при наркомі Внутрішніх справ СРСР зберегла Сергія Корольова в радянських концтаборах НКВС…
Основоположник космонавтики народився в мирному ще українському Житомирі зразка 1907 року, хоч і у шлюбі без кохання (мати, Марі́я Миколаївна, без згоди віддали заміж за не коханого, в той час як прагнула освіти та самостійності). Тому фактично з трирічного віку Сергійка виховували ніжинські дід, Микола Якович Москаленко, купець другої гільдії, та бабуся, Марія Матвіївна з давнього козацького роду Фурсів; його батькові дозволялося лише надавати фінансову допомогу, в той час як мати влаштовувала власне життя.
Коли людина відмічена поцілунком Небес, це видно неозброєним оком – вона йде життям щедро даруючи світові промені своєї душі, нічого не вимагаючи навзаєм. Їхнє життя як спалах блискавки, що світлом прорізує темряву, зачаровує своєю красою – яскравий, стрімкий, всеосяжний, нестримний.
Львів зразка 1974 року, пересічна сім’я інженерів, поява другого сина… Хто б міг тоді серед сірості радянського буття, що під Різдво Бог послав на землю одного з янголів у людській подобі. Хоча спочатку у хлопчика, якого на честь діда назвали Василем, життя було як у багатьох інших радянських дітей – школа за кутом, звичайний двір. Але все змінив одного дня старший брат, який відвів його дев’ятирічного до місцевої хорової капели «Дударик», разом з якою за одинадцять років він об’їде півсвіту.
Перший свій строк ув’язнення він, дев’ятнадцятирічний виходець з франківського села Химчин, отримав за членство в лавах Організації українських націоналістів з характеристикою «націоналіст-церковник» від окупаційного військового трибуналу НКВС в 1944-ому, пізніше московські окупанти «милостиво» зменшили двадцятирічний термін ув’язнення на половину з перебуванням в Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 на Полтавщині. Його батькові і малолітньому братові не так пощастило – перший помер страшною голодною смертю на сибірському засланні, другий – був просто застрелений радянськими карателями. Замість зламати, це лише загартувало віру та дух опору Василя Романюка.
Свій прорахунок ради усвідомили майже одразу, тому вже за два роки від початку першого терміну, йому виносять другий вирок – «антирадянська агітація та пропаганда» із засланням в Магадан, в суворих умовах крайньої півночі в 1959-ому народився його єдиний син Тарас.
Їй не поталанило народитися на самому початку епохи докорінних змін світу ХХ століття, коли тектонічні плити політики, змащені маслом людських пороків, вже ппочали свій смертоносний танок все набираючи швидкість, щоб поховати під своїми уламками мільйони життів і цілі імперії… А поки йшов 1909-й, коли тернопільські землі разом з усією Європою ніжилися в променях економічного розквіту…
У Дарії Цвєк було все: щасливе дитинство в заможній сім’ї інспектора Державних скарбів Яківа Маркевича, гарне домашнє виховання разом із правилами ведення домогосподарства та куховарства від матусі Юлії (яка до того ж була активною громадською діячкою місцевого осередку Союзу українок села Цуцилів), Коломийська гімназія та педагогічний семінар «Рідної Школи», гра на скрипці та флейті в симфонічному оркестрі…
Його довгий життєвий шлях почався і закінчився на Закарпатті, але на ньому ще треба було подолати чисельні доленосні віхи, щоб на світ Божий з’явися фундаментальне всебічне обґрунтування українськості Закарпаття, яке стало таким за довгі століття до приходу з уральських нетрів угрів. Михайло Лучкай – релігійний діяч, науковець, літератор…
Ім’я та прізвища від народження (19 листопада 1789 року) він отримав свого батька, священика греко-католицького сповідання, Михайла Попа, але в студентські часи останнє трансформувалося в територіальну приналежність села походження (Великі Лучки), під яким він і увійшов в аннали української історії.
Він народився, щоб служити своїй батьківщині в межах обставин та часу, з урахуванням власного розуміння кращого для його Неньки. Ну а який шлях хлопцеві старовинного козацького роду ще було обрати, коли всі з діда-прадіда воювали за волю та незалежність України? Офіцер імперської армії, сотник Української народної республіки, голова повстанських військ Півдня… Никифор Григор’єв, якому випало жити в часи, коли легітимність будь-якої української влади була під сумнівом, тому на плечах того, хто взяв на себе відповідальність за людей лежав не легкий вибір відповідальності підтримку будь-якої владної сили…
Двокласна школа в херсонських Верблюжках, фельдмаршальська Миколаївська школа, звідки він двадцятирічним пішов добровольцем на московсько-японську війну 1904 – 1905 років, де здобув славу та дві вищі нагороди імперії («Георгії» 3 та 4 ступенів). Чугуївське військове училище, знов війна, на цей раз Перша світова, на яку він був мобілізований в чині прапорщика, а закінчив – штабс-капітаном… з падінням царського дому Романових в 1917-ому одразу ж перемкнувшись на створення власної армії Української народної республіки вже в підполковничому чині.
Сучасний світ, можливо був би геть іншим, якщо б не милосердя одного українця: Великобританію б не очолив той, хто першим в Європі достойно прийняв бій проти могутнього ворога, і Друга світова закінчилась би з іншими результатами. Син наймита, доброволець Бурської війни, мандрівник, письменник-самоучка, радянський політв’язень … хто б міг подумати, що він, син звичайного теслі з полтавського села, назавжди впише золотими літерами своє ім’я, хоч і опосередковано, в світову і українську історію. Юрко Будяк.
Він був занадто малий, коли помер його батько-тесля, щоб перейняти його професію та досвід (хлопчику ледь виповнилося п’ять рочків). Тому свій шлях в житті Юркові довелося шукати самостійно: Катеринослав, Крим, Кавказ… де хлопчина брався за будь-яку оплачувану роботу від чабанства до аптекарства.