Надзвичайно талановитий і працьовитий Іван Франко стоїть окремою особистістю серед родючого поля української літератури. Хоча для ковальського сина цього виявилося недостатньо для забезпечення достойного життя собі та своїй родині при знанні чотирнадцяти мов до двох докторських академічних ступенях (Віденського та Харківського університетів). Може це сталося через незручність Івана Франка для керівництва та його звичку казати правду в обличчя, чи занадто інтелектуальність як для пересічних, а може – надмірну патріотичність особистісті (саме він вів в світ української богеми моду на вишиванку).
Геній, який ніколи не опускав руки (хвороби, смерть улюбленого сина, нестача грошей), не нехтував роботою (недарма ж його прозвали «титан праці»), не лишався байдужим до соціальних проблем українського суспільства (участь в Просвіті, видання цілої низки журналів та газет, написання статей у відповідь на гострі питання). Не дивно, що він декілька зверхньо дивився на оточуючий світ через критичну призму своїх знань та життєвого досвіду.
Як кажуть «кров – не водиця», ти можеш поїхати на протилежний бік земної кулі, але загартована століттями опору пришлим загарбникам українська душа завжди буде з тобою в бою на боці світла та добра. Це справжній дар небес, і пожиттєве прокляття, з яким можна лише змиритися та прийняти, а протидіяти не вийде, або ти – не українець.
Мирон Дідурик народився на Підгаєччині, в тихому українському селі Мужилів, яке на той час (1932 рік) знаходилося в числі інших під владою Польської республіки згідно умов Паризького мирного договору. Друга світова війна та радянська окупація Східної України змусили батьків хлопця шукати вихід – так він двадцятирічним опинився у далекій Вірджиніі (пізніше сім’я переїхала в Джерси).
Він жив за принципом «ціль виправдовує засіб» задовго до Макіавеллі, і ця ціль в нього була одна – влада, бажано необмежена. Так, він був княжої крові і отримав у спадщину від батька, князя галицького Володаря Ростиславовича, чималі звенігородські маєтності, а після смерті брата Ростислава – старший престол в Перемишлі, але йому всього було замало. За невгамовні амбіції, підступність у досягнені мети, непомірну жадібність його мало хто називав хрещеним ім’ям Володимир, лише тільки зневажливо-здрібленим Володимирком.
Головним суперником його життя став князь київський Ізяслав Мстиславович з роду Мономахового. Щоб отримати всі волинськи землі в своє підпорядкування Володимирко вступив в злочинну змову із ординським данником Юрієм Суздальським (в народі більш відомим як Долгорукий). За домовленістю двох зрадників Київ мав відійти мокрашському правителю, але той і не здогадувався про найвищу мету свого спільника згодом зайняти головний престол Русі-України.
Він був сином того, кого один з найвидатніших князів Київських любив більше за всіх своїх дітей, не дарма ж Ярослав Мудрий витратив багато сил енергії щоб виклопотати для свого Всеволода руку доньки візантійського імператора Костянтина, Марії-Анастасії. Дід навіть встиг побачити первістка цього союзу, якого назвали Володимир (княже) Васил (хресне) Мономах (на честь діда по матері).
Навряд чи він розраховував зайняти головний престол Русі-України в Києві. Очолюючи по-черзі Смоленське, Чернігівське, Переяслівське князівства він вдало ходив походами на половців, керував в міру свого бачення ситуації та вимог того часу, ростив своїх синів…
Його постать залежно від літературного джерела постає перед очима здивованого сучасника або в ідеально позитивному, або в різко негативному світлі, хоча скоріше за все він був лише уособленням правителя із своїми перевагами та недоліками свого часу, коли жорстокість була чи не єдиним засобом виживання, хоча звичайно комплекси свого бастардового походження були з ним поруч все життя. Володимир Великий – православний святий, хреститель України-Русі.
Дивно, але навіть точну дату появи на світ Великого ніхто не може точно з’ясувати і все тому, що народжений він був від князя київського Святослава поза шлюбом простою ключницею Малушою. Саме для легітимізації як княжого сина завдяки інтригам дядька по матері Добрині, який хотів владарювати, але не мав законних прав на це за безрідності, його малолітнього запросили княжити в Новгород, який сам за провінційності не міг претендувати на увагу законного сина володаря країни.
Народжений в Синькові Радехівського повіту українець за кров’ю та покликом душі йому попри римо-католицьку віру не солодко приходилося не солодко в Сакальській учительській семінарії, куди юнак поступив після закінчення радихівської виділової школи, бо польські катехіт та вчителі категорично не сприймали захоплення Пилипа Гадзілевича рідною культурою, яка проявлялася від використання української мови в спілкуванні до ідей про вільну Україну.
Повернення з італійського фронту Першої світової і вступ до Української галицької армії, в лавах якої він спочатку був командиром жандармерії в Редихові, а потім чотарем сотні пішов під Львів. Причому проявив себе як талановитий керівник – його підрозділ був одним з кращих завдяки особистому прикладу свого командира в ІІІ курені групи Схід, йому довіряли найскладніші бойові завдання завдяки майже стовідсотковій гарантії виконання.
Легенда українського підпілля, який сім років очолював визвольний рух в тотально окупованій радянською чумою країні. Удатний бізнесмен, який створив у Львові розгалужену першу українську рекламну сіть Галичини, але поклав все на вівтар незалежності своєї батьківщини. Людина з двома вищими освітами та переслідуваннями поляками, німцями, московитами – Головний командир УПА та Голова Проводу ОУН на Українських Землях Роман Шухевич.
Активна проукраїнська позиція, яка забезпечила його перший арешт поліцією польської республіки ще в 1934-ому, зробила з нього непримиренного ворога чергового московського тоталітарного проекту на цей раз під червоними прапорами та атеїстичними гаслами, коли радянський союз вирішив разом із нацистською Німеччиною в 1939-ому поділити Европу навпіл та окупувати на додачу до раніше загарбаних територій Західну Україну.
Він народився в 1927-ому на українському Донбасі (село Їжевка під Костянтинівкою), де на рідній мові розмовляли геть всі мешканці, де вишиванка в гардеробі чоловіків та жінок зустрічалася набагато частіше, ніж звичайна сорочка, де в церквах молитви до Бога промовляли лише українською — в черговий раз окупованому Московією із зброєю в руках Донбасі.
Ще дитиною та підлітком Олексі Тихому довелося стикнутися з усією підступністю московської влади — спочатку влаштований нею голодомор 1932 — 1933 років викосив кілька мільйонів українців, щоб в їхні спорожнілі мальовничі хатинки заселилися вихідці з нетрів північного сусіда, потім розв’язана нею ж за участі Німеччини Друга світова війна 1939 — 1945 років вогняним смерчем прокотилася його Батьківщиною. Тому свідомість у майбутнього дисидента прокинулась доволі рано, її не змогло подавити навіть навчання в Московському університеті.
Його титулам вітчизняним та світовим нема числа (третій в числі найтитулованіших та в десятці тренерів всіх часів) і саме за це його критикували, ім’я його досі викликає священне тремтіння з присмаком гіркоти втрати у шанувальників українського футболу, а для багатьох поколінь його приклад служить мотивуючою силою для руху вперед. Людина-легенда, Валерій Лобановський, починав кар’єру в як польовий ігрок, а прославився в якості тренера, команда якого двічі посідала найвищу сходинку пошани в Кубку володарів Кубку та один раз завойовувала Кубок кубків УЄФА.
А починалося все доволі прозаїчно: київська робітнича сім’я, важкі воєнні роки розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової, шкільна срібна медаль, вступ до київського Політеху (який він втім з-за спортивної кар’єри так і не закінчив). Тринадцятирічному хлопцеві поталанило зустріти на своєму життєвому шляху дитячого тренера Миколу чайку, який став його футбольним хрещеним батьком.
В його жилах текла кров польських королів отримана від матерії, доньки Августа II Сильного і його фаворитки, відомої європейської авантюристкою Анни Констанції фон Брокдорф (відома як графиня Козель), Фридерики Олександри в заміжжі Мощинської. Батька ж свого майбутній творець Фрідріхівкі не знав – коронний казначей Ян-Кант герба «Наленч» помер ще до появи на світ свого другого сина.
Народжений у Дрездені (там де взимку 1704 в місцевому палаці відбулася знакова зустріч його діда-правителя Саксонської землі із бабусею – першою красунею Європи, дружиною його міністра барона фон Хольма) Фрідріх Йозеф на довгі рози разом із старшим за нього на сім років братом, Августом Фредеріком Константієм, стане втіхою вдової матері — старший у вісімнадцять спроектував “тернопільську Катедру”:/uk/1159/dominikanskii-kostel-i-monastir-ternopolya, а молодший Мощинський виявив неабиякі здібності до наук, опанував кілька мов, грав на музичних інструментах та завоював славу одного з перших танцюристів при Саксонському дворі.