Вона разом з узваром — той самий дух найжаданішого та найулюбленішого свята всього українства, разом з яким відчиняється брама між світів і магія народження нового Сонця спускається з небес на грішну землю. Багата кутя, разом з якою в Щедрий вечір в двері кожної української хати ось вже шість тисячоліть стукає магія та веселощі Різдвяної ночі з їхньою радістю нового початку для всього сущого.
Здавалось б найпростіші інгредієнти (пшениця чи рож — символ відродження та мед — солодке життя по воскресінні) та спосіб приготування, але нотки прадавньої української куховарьської магії і вони перетворюються на унікальний неземний смак, який з самісенького малку пробуджує у підсвідомості діточок той унікальний голос крові пращурів, який береже націю попри всі століття випробовувань долі, а інакше то — лише проста Дзьобавка (каша з пшениці з медом).
Гарбузи були в пошані у дорослих та дітлахів задовго до появи та набуття шаленої популярності на українській землі свята Всіх святих більш відоме під своєю англійською абревіатурною назвою Хелловін. Адже солодка чи солона і така ласа до споживання каші і бабки з них були не тільки невичерпним джерелом енергії, а одним із наявних в традиційному раціоні смаколиків на щодня будь-якої пори року.
Гарбузи через свою невибагливість росли спрадавна в кожному українському обійсті у всіх регіонах, даючи такий багатий врожай, що на весь наступний рік вистачало і всій родині, і худобі, що за спроможності без додаткової обробки та особливих умов зберігатися робило їх справжніми королями городу. Навіть нежалко було піднести цілого гарбуза в якості тактичної відмови сватам некоханого залицяльника згідно українського народного етикету.
Кукурудза прийшла в Україну не так щоб і давно, всього якихось два століття тому. Але невибагливість її вирощування в умовах посушливого українського літа та чудовий смак дуже швидко причарували души місцевих мешканців, ввівши в повсякденний та святковий раціон страви з золотих качанчиків, а назва мамалига чи кулеша ( рідше – куліш) стала символом українського сімейного застілля.
Так приготована з вареного кукурудзяного борошна чи крупи (іноді на заздалегідь звареній та потовченій картоплі) заправленою вершковим маслом або олією з додаванням шкварок почеревини, яєць, бринзи, коров’ячого сиру, «пісного» молока, сметани, «гуслятини», поливки з розтертого часнику, обжареної цибулі і моркви… вона стала королевою столу за вечірніми посиденьками за неспішними сімейними балачками. Адже її ситність та чудовий смак так гарно доповнюють затишок дружньої атмосфери.
Одна зі стародавніх українських самодостатніх страв, в якій гарнір та м’ясне, овочі і соус поєднані в ідеальне єдине ціле, яке не потребують додаткових заходів та зусиль господині. А ще в ній зійшлися високо поцінені у народі принципи бережливості (викидати будь-яку їжу з прадавна в Україні вважається за великий гріх) та економії часу, адже готується вона один раз на декілька прийомів їжі в розрахунку на велику родину, варто було лише поставити баняк на вогонь і підігріти, смак від зберігання лише стає більш насиченим. До того ж варіацій гречаників стільки, скільки справжніх українських господинь — на будь-який, навіть найвибагливіший смак..
Загалом, не дивлячись на все багатство та різномаїття, за використанням основних інгредієнтів можна виділити два основних види гречаників. Так з суті самої назви обов’язкова складова – зварена в підсоленій воді (1:2) та охолоджена гречка (часто залишена після приготування інших страв), а далі ідуть варіації на тему другого обов’язкового компоненту: фарш чи печінка, і прихильників у обох видів — вдосталь.
Поява на світ нового життя — це завжди дивовижна магія, яку так ніколи не зможуть до кінця пояснити всі науковці світу. Саме тому у всіх культурах це диво супроводжувалося чисельними обрядами та подвір’ями, які мали б забезпечити новому представнику соціуму щасливе майбутнє та захистити від всесвітнього зла. Не оминула ця традиція гідних нащадків аріїв, українців; головним ж позацерковним атрибутом хрестильного обряду, який зазвичай відбувався невдовзі після народження (щоб у випадку раптової смерті немовляти, воно пішло до Бога освяченим шляхом), була бабина каша.
Тріумвірат головних дійових осіб цього першого видатного дійства в житті нового повноправного члена українського суспільства складався з безпосередньо самого винуватця урочистостей, сповитухи, яка допомогла йому появитися на світ, та його хрещених — провідників дитини до Бога. І якщо немовляті відводилася в цьому дійстві виключно пасивна роль, то останні і складали основу самого святкування.