В різнобарвному сучасному світі, де комунікація між країнами спростилася до кількох годин, пізнання культури різних народів інтригує, а часом шокує іноземних туристів. У кожного соціуму є свої складені століттями традиції та стиль життя – наприклад в деяких контонах Швейцарії досі м’ясо кішок вважається за великий делікатес, а в мусульманських країнах жінки ходять в спеку під чорною паранджею. Чим же дивує своїх відвідувачів Україна?
Перш за все своєю щирістю. Майже всі закордонні гості відмічають емоційну відвертість українців в спілкуванні, причому як позитивним так і негативним забарвленням. В той час як іноземців з дитинства привчають носити соціальну маску чемності та доброзичливості під якими дуже часто ховається в кращому випадку байдужість, а в гіршому – взагалі побажання провалитися під три чорти. Нація Тарасової землі любить і ненавидить з відкритим серцем, надихаючи інших за їхніми твердженнями «як ковток кришталевої води в полуденну спеку»
Запах її біленьких та жовтеньких квіточок запаморочливо-солодкий перетворює навесні ці невисокі кущі на самостійний живий всесвіт, де працьовиті бджоли намагаються відлякати своїм агресивно-монотонним дзижчанням інших претендентів на їхній дуже корисний та солодкий нектар. Смородина – цариця саду.
Хоча вона, відома ще під назвою агрус або порічки, на стільки не вибаглива, що росте не тільки в облагороджених людською рукою умовах садів, а буд-де: на кам’янистих схилах балок, серед безкраїх посушливих степів, на краєчку заболочених долин. Майже всі її складові знайшли своє застосування в традиційній українській кухні (може окрім лише коріння), а унікальний набір вітамінів та мінеральних мікроелементів – наділив сильними лікувально-відновлювальними та антисептичними властивостями.
Безпосередньо таїнство хрещення — то прерогатива церкви, як земного зв’язкового з Небесним царствієм, адже нюанси церковних традиції та молитов релігійні діячі знають до тонкощів. А ось поради щодо підготовки до таїнства та традицій з ним пов’язані від священнослужителів доволі скупі та не дуже рясніють подробицями окрім якомога ранішого хрещення (щоб Бог прийняв дитину під свою опіку), вибору гарних людей на кумів (у випадку передчасної смерті батьків вони мають замінити їх дитині) при їхній неодмінній приналежності до православ’я з неодмінною появою в храмі з натільним хрестом -ось мабуть і все.
У народі ж існує повір’я, що не можна відмовлятися бути батьками во Хресті бо це — зречення від Бога, але сама церква це заперечує, ґрунтуючись на твердженні, що вибір для людини має бути добровільним та свідомим, адже це — велика відповідальність перед Небом і перед людьми. А ще в народі існує думка, що друге таємне ім’я дитини може захистити її від злих сил та хвороб, тільки варто пам’ятати про хресне ім’я в молитвах та церковних обрядах — ім’я під яким людину знають в Царствії Небесному (тому церква радить називати і хрестити дитину єдиним православним ім’ям).
Українські побутові традиції існують багато-багато століть і передаються від матері до доньки для захисту родини на духовному рівні та довгого, щасливого, здорового життя всіх її членів. Їх виплекала сама українська історія в хитросплетінні дохристиянських вірувань та релігії, щоб закарбувати пам’ять пращурів в маленьких дрібницях.
Найсвятішою річчю української оселі був великий стіл, за яким збиралася вся родина увечері після важкого дня або в святкові дні. Завжди охайно прибраний із вишитою скатертиною — він був годувальником і окрасою будинку, “Божою долоню”. Саме тому стіл використовували лише для спільних сімейних трапез, і ніколи для приготування їжі (господиня поралася за меншим приставним столиком або козлинчиком біля лавки) або інших робіт окрім приготування хліба.
Романтика безкраїх українських степів під чорним покривалом зоряного неба з повним місяцем і величними істуканами-охоронцями на вершинах курганів, під котрими сплять великі воїни минулого. Її повною груддю вдихнули вони, перші місцеві підприємці минулого, завдяки яким країна розквітала рік за роком, відіграючи все більше вагому роль на міжнародній європейській арені завдяки зміцненню торговельно-економічних зв’язків і пожвавленню товарообігу.
Недивно, що з давніх-давен і аж до кінця XIX століття чумацькі вози були основними перевізниками товарів та пасажирів по українських теренах, не дивлячись на вкрай низьку швидкість (до 30км на день при швидкості 2-3км/год) — чого варті лише цифри до вісімдесяти мільйонів пудів щорічних перевезень, до половини з яких складало золото українських полів, перевозячи до півтори тони вантажу за раз. Тільки на щорічний маріупольський ярмарок, що лежав на Чумацькому шляху, збиралося до півтори тисячі возів.
Символ сонця, світу і кругообігу всього сущого на землі. Традиції його плетіння, згідно найоптимістичнішими припущеннями істориків, налічують до трьох тисяч років і зобов’язані своїм існуванням великим шумерам – прабатькам української нації. У ті давні часи він з шестикутної зіркою в центрі служив уособленням богині Інанне, покровительки сімейного вогнища, врожаю, військової перемоги і правосуддя.
Зміна поколінь і релігійних вірувань мало вплинули на невід’ємну складову символу вічності (недарма вінок зображений на саркофазі Ярослава Мудрого), адже кожен його елемент ніс сакральний зміст, в якому назавжди закарбувався код української нації. Віночок був частиною традиційних церемоній від обрядових до ритуальних, кожен зі своїм видом плетіння (налічується більше сімдесяти видів) і підбором елементів (квіти, стрічки, нитки), який повинен був кодувати майбутнє для персони, що його носила на добро, багатство і щастя.
Квітка найсильніших і відважний, яка не кожному смертному дається в руки. Вона дістається як нагорода тільки обраним, а його ніжні пелюстки – саме палке любовне свідчення. Адже зростає він тільки високо в горах, дивом вчепившись тонкими нитками життя за прямовисні скелі. Едельвейс (або біолотка) ще звуть «квіткою Прометея» в пам’ять про мученицьку смерть на бескиді того, хто подарував людині вогонь.
На латині «леотоподіум» означає левова лапа, що обумовлено візуальною схожістю контурів квітки з лапкою котячих, в момент, коли у неї випущені гострі кігтики. А назва «едельвейс» відбувається він німецького, в якого «едель» – благородний, а «вейс» – білий. У народі цю високогірну квітку ще називають «шовковою косицею» і вона часто фігурує в фольклорі жителів Карпат і Альп. Так наприклад кажуть, що жоден гуцул не міг зробити пропозицію коханій без цієї квітки.
Українські амазонки, народжені щоб підкорювати серця волелюбних лицарів українських просторів, горді, прекрасні, незалежні, войовничі. Їхня кров і зараз, через багато поколінь, говорить в повну силу діяннями і красою українських сучасниць. Хто вони – земні богині, мужній воїни або турботливі господині?
Безкраї до самого неба українські простори завжди були щедрими на вірних синів, яким неволя була гірша за смерть, а хто ж міг стати їм гідними супутницями до пари, як не прекрасні дочки сходу. Адже у козаків завжди існував звичай одружується тільки на вільних, щоб «рабська кров» не передалася майбутнім синам, а вільних козачок на перших порах було зовсім мало.