архітектура

Будинок полковника в Чернівцях

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-07-2023

Центр тяжіння чернівецького культурного буття, ошатні стіни якого за два з половиною століття по крихтах окремих життєвих історій увібрали в себе все до останку багатогранне, часом яскраво-барвисте, іноді тужливо-печальне життя Буковинського краю.

Осередок дорослих розваги справжніх чоловіків, які бешкетник-Час перетворив на центр міського дитячого дозвілля, який ось вже котре десятиліття через казки і балади плекає в майбутніх поколіннях любов до рідної землі та світу доброти.

Читати далі »

Київський франт

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-05-2020

Його знав весь Київ, як першого франта столиці, талановитого архітектора та стрільця світового рівня. Коханець долі, з якою у нього був бурхливий роман довжиною в життя і поцілунок щастя на останок. Людина – світло, яка заряджала всіх навкруги щастям, крокуючи легкою ходою крізь всі негоди, що підкидав йому буремний витівник-час. Батько будинку з химерами, Лєшик Дезидерій Владіслав Городецький.

Вперше він побачив світло в дідівському маєтку Глюзинських Шолудьки в щасливому 1863-ому. Дитинство в батьківських Жабокричах з їхнім палацом, стайнею, виїздом, псарнею та фортепіано фабрики Зейтнера. Аристократичний світ Поділля, який жив за європейськими законами, часто влаштовував полювання, і батько Владислав Городецький старший, відставний офіцер Ольгопольського уланського полку із старовинного польського шляхетного роду гербу Корнич, неодмінно брав у них участь разом із своєю гордістю, сином-первістком. Саме там серед цього дражливого запаху азарту під кришталевий дзвін бокалів розкішних палаців народилися дві найбільших пристрасті життя Владислава молодшого – архітектура вишуканих форм та точна стрільба з вогнепальної зброї, в яких він врешті-решт досягне ідеальної досконалості.

Читати далі »

Цікавинки київського метро

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-12-2019

Коли київський метрополітен було відкрито, він став окрасою та гордістю всієї країни не тільки завдяки світовому рекорду (найглибша станція “Арсенальна” – 105,5м під землею) та варіюванню висот (наступна за Арсенальною, “Дніпро” – вже наземна), а й красою оформлення інтер’єрів станцій, сім з яких мають статус пам’ятників архітектури місцевого значення.

Відзначені Державною нагородою в галузі архітектури 1991 року “Золоті ворота” – шедевр українського бароко на грані смертельного фолу радянських часів – будівельники наприкінці 1980-х коричневою смальтою виклали сміливе національне гасло супротиву “Слава Україні!” Стилізовані під княжу добу мозаїчні панно аркових проходів в світлі сотень електричних світильників-свічок зачаровують своєю казковістю. Окрім естетичних переваг вона має і практичні – з’єднана ескалаторним маршем із “Театральною”.

Читати далі »

Вільні каторжане

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-11-2019

Увесь час свого існування московських імперій під різними назвами здоровий глузд та економічні показники мало враховувалися, коли на кону стояло нагальне питання чогось “великого” на думку їхніх вождів. Яскравим прикладом цього твердження слугує факт, що кривавий Сталін віддав перевагу грандіозному проекту будівництва гідроелектростанції Олександрова, який втім був на третину більш затратніший, на третину менше виробляв електрики та хоронив під Дніпром значно більше заселених територій, перед більш привабливим його вчителя, Генріха Графтіо.

Треба віддати належне начальнику будівництва, Олександру Вінтеру, який на першому етапі робіт приділяв багато уваги створенню більш-менш нормальних умов для робітників, які мали втілити в життя ДніпроГЕС: громадська їдальня з пропускною можливістю вісім тисяч чоловік на день, шість робітничих селищ з 658 будинками, бараками, амбулаторіями, дитячими садочками, іншими необхідними об’єктами інфраструктури, включно навіть театр.

Читати далі »

Біблейські історії Львівських вулиць

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-10-2019

Все починалось, як свідчать місцеві перекази, доволі романтично на вулицях довоєнного Львова з його запаморочливим запахом кави та нотками вишуканих солодощів в обрамлені квіткових гірлянд на вікнах будинків – зустріч двох людей, де він – молода зірка юриспруденції, а вона – чарівна господиня маєтку “Півонія”. Бурхливий роман красивої пари, і ось вже адвокат оселяється в будинку своєї коханої на Погулянці.

А через деякий час його друг, відомий в місті психіатр, замість молодика приймає в своєму кабінеті вимотаного, змарнілого, знервованого чоловіка на вигляд за сорок років. Вражений він почув від вчорашнього щасливця прикру історію про ненажерливі апетити прекрасної половини у ліжку. Причому чоловік сам усвідомлював свою патологічну залежність від цієї жінки, але не міг знайти сил в своїй душі для спротиву “відьмацькій магії”.

Читати далі »

Німф кришталеві сльози

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-10-2019

Є на куту біля притулку душі старого Маріуполя, яка причаїлася десь на затишній гілці у кроні вікових дерев Міського саду, стара занедбана будівля прихована від випадкового погляду пересічного містянина високим кам’яним парканом та широкими лапами старезних ялинок – лише вежа з стрімкою стріхою під охороною печального жіночого обличчя наче ширяє над ними, зачаровуючи і полонячи душу.

Це старовинний будинок колишнього міського архітектора Віктора Нільсена, який він побудував для власної сім’ї десь на рубежі перших двох десятиліть ХХ століття. Витончений і ненав’язливий він більше нагадує маленький середньовічний замок, ніж типового обивателя маріупольського міського центру, що дозволяє людській уяві розігратися у всю силоміць, тим більш за відсутності офіційної історії.

Читати далі »

Львівський Фідій

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-07-2019

Перемишльське обдарування, яке отримало вищу освіту у Відні та Римі, яке працювало з професорами в Будапешті – він міг би працювати у визнаних столицях європейського мистецтва, але кохання всього його життя залишився Львів.

А почалося все для юнака з бідної перемишльської греко-католицької родини з вирізання рам для картин в майстерні місцевого майстра. Так би й залишився Петро Війтович нереалізованим талантом, якби не щасливий вступ до лав учнів самого Леонарда Марконі в двадцятирічному віці і зустріч з містом своєї мрії. У майстерні був дорогий мармур і всебічна допомога від вчителя, який до того ж допоміг майбутньому великому скульптору виїхати на навчання до Відня по стипендії князя Єжи Чарторийського.

Читати далі »

Коштовний подарунок за чужий рахунок

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-06-2019

Що може бути прозаїчніше, ніж таке ординарна інженерна споруда як сходи для з’єднання двох різних за висотою частин міста. Але Одеса не була б сама собою якби не перетворила її на шостий за привабливістю архітектурний об’єкт подібного типу в старенькій Європі зі званням найбільшої в Україні.

Дві сотні сходинок (зараз на вісім менше, бо частина закочені в асфальт Приморської вулиці), десяток різних за кількістю сходинок прольотів, гранітні обладунки радянських часів і цікавий оптичний ефект (знизу не видно міжпролітних майданчиків, зверху – звуження маршу), а за сухої статистикою цифр криються нерозгадані таємниці і загадкові легенди, які перетворюють Потьомкінські сходи на один з найвідоміших символів України та головну браму міста.

Читати далі »

Хто він, львівський батяр

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-06-2019

Батярство – не професія і не рід діяльності, це стиль життя за неписаними законами вулиці проти діючої влади, що народився з нізвідки і пішов у нікуди, щоб залишити по собі легенди в романтичному ореолі борців за справедливість. Хоча починалося все далеко не так піднесено-культурно на львівських околицях середини XIX століття…

Замарстинів, Кульпарків, Байки і звичайно ж Личаків були їхньою рідною домівкою, що породила їх з чорної прірви нетрів. Вони були “королями” львівських вулиць, вирішуючи кому жити в страху, а кому вільно весело гуляти. Дрібний грабіж, розгульне життя, бійки і компанія прекрасних дам були їхнім кредо, адже не дарма саме слово “батяр”, яким вони самі себе гордовито називали з подачі невдалих австрійських копів, означає волоцюга, хуліган, гульвіса. Мало хто б хотіли зустрітися з одним з їх числа на безлюдній вулиці в темний час доби – справа могла обійтися від втраченого гаманця до серйозних травм в разі опору.

Читати далі »

Біля витоків маріупольського футболу

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-05-2019

Заморська гра, що підкорила весь світ, з’явилася в гирлі Кальміуса десь на рубежі XIX і ХХ століть, хоча версії про її основоположників різняться – від моряків англійських торгових суден на циклодромі біля Міського саду до іноземних інженерів з “Нікополя” або “Руського Провідансу”, а може правила гри шкіряним м’ячем почерпнув хтось з купленої за сорок копійок брошури Л.Н.Можаровского “Футбол. Керівництво та правила” надрукованої в Одесі в 1909-ому.

Хоча офіційною точною відліку існування маріупольського футболу вважається турнір п’яти портових міст (Бердянськ, Таганрог, Керч, Маріуполь, Феодосія), що проходив в останній 1912-ого, де команда на чолі з чехом Стефаном Красовським зайняла почесне третє місце по “коловій системі” як вказано в замітці від 4 серпня журналу “До спорту”.

Читати далі »

Українські зірки на Кремлі

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-05-2019

Звичайно ж більшої турботи, ніж зміна символу попередньої влади тоталітаризму на власний на кремлівських вежах у більшовиків на початку 1930-х не було, так що з убогої скарбниці для початку не пошкодували дев’яносто п’яти тисяч рублів (засідання секретаріату ЦВК союзу від 31 грудня 1931 року). Так подана ще “вождем світового пролетаріату” ідея про заміну царських орлів на Кремлі перейшла в матеріальну площину.

І звичайно ж питання вирішили “по-богатому” – каркас з високолегованої нержавіючої сталі і червоної міді в позолоті, а для прикраси величезних п’ятикутних зірок з серпами і молотами використовувалися аквамарини, олександрити, аметисти, гірський кришталь, топази кожен оправлений у позолочене срібло (на кожну з чотирьох зірок по 1300 напівкоштовних каменів вагою від 20 до 200 карат і ще 7000 – на емблеми).

Читати далі »

Хліба і видовищ

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-05-2019

Нелегким був тягар громадської роботи в швидко зростаючому металургійному центрі на березі Азовського моря на початку XХ століття – адже за цілий 1906 рік Маріупольська дума розглянула аж цілих 89 питань. По-іншому і не могло бути, якщо гласні могли виділити зі свого завантаженого чаюваннями та іншими важливими особистими справами для розгляду нагальних питань міста лише чотири годин (збори починалися в основному о шостій вечора) та й то не щодня. Причому одне і те ж питання могло розглядатися кілька засідань поспіль, а на одному засіданні їхня кількість не перевищувала п’яти-семи.

Звичайно ж головними проблемами на порядку денному влади вважалися пов’язані з забезпеченням продовольством і розвагами, що показувало відмінне знання голосними первородних насущних потреб обивательського електорату, для якого з часів стародавнього Риму на першому місці були вимоги “хліба і видовищ”.

Читати далі »

Жах помилки

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-01-2019

Справедливість і правосуддя – дві важкоз’єднані речі, адже людина слабка за своєю природою, обставини бувають різні, факти трактуються по-різному – “правд багато, а істина – одна”. І зараз при сучасному розвитку криміналістичного справи трапляються кричущі помилки, а що вже казати про Середньовіччя, де питання винесення виправдовувального / обвинувального вироку частіше лежало більше в площині віри або приватних інтересів зацікавлених сторін, ніж доказової бази.

Тому взяти на себе роль судді дано не кожному – тут без великої частки самовпевненості, впертості, непогрішності та здорового скепсису не обійтися. В іншому ж випадку вийде як у відомій комедії Грибоєдова: “А судді хто?” І добре, якщо помилка цих обтяжених комплексами, нав’язаними стереотипами, людськими вадами або просто корумпованих служителів Феміди не має безповоротних наслідків з драматичним кінцем для їх підопічних.

Читати далі »

Ріг достатку по-бєлгородськи

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2019

Вічні друзі і вічні вороги Київської Русі – печеніги. За кілька століть сусідства вони не раз опинялися під стінами українських міст, а русичі не раз громили їх в чистому полі, але при цьому княжі сім’ї вважали за честь породичатися з печенізькими вождями і активно торгували з ними в перервах між війнами.

На час правління в Києві Ігоря, Ольги, Святослава і Володимира випав черговий період військового протистояння, в ході якого в 997 році в облогу було взято Білгород, що фактично служив ключем до столиці (нині село Білогородка Києво-Святошинського району). Тривала відсутність повідомлення із зовнішнім світом фактично поставило місто на грань виживання, бо припаси добігали кінця і у виснажені обличчя городян вже зазирнула кістлява стара смерть, вибираючи собі наступну жертву.

Читати далі »

Таємниця піщаних пагорбів

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-01-2019

Великий Луг, пам’ять якого глибоко в своїх надрах досі зберігає тупіт копит коней незліченних племен, які вважали його рідним, дзвінкий брязкіт жарких битв і протяжні заклики муедзинів до молитви. Ті давні часи огорнуло щільним простирадлом легенд людської уяви, і лише іноді українські простори відкривають завісу таємниці минулого матеріальними доказами його існування.

Одним з улюблених об’єктів містичного кола безкрайніх українських степів є високі піщані кучугури – подарунок витівниці-природи або ж не відомо ким, коли і з якою метою насипані між Василівкою та слободою Підстепною. І хоча народний поголос міцно пов’язує їх з волею турецьких правителів, які якийсь час господарювали тут, але точно встановити походження пагорбів поки не вдалося.

Читати далі »

Зоря пожежної справи міста Лева

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-01-2019

Біч всіх без винятку середньовічних європейських міст, який ніс із собою нітрохи не менше жертв, ніж війни та чума. Рік за роком, століття за століттям пожежі знищували і руйнували, але можновладці дуже небагатьох населених пунктів відважувалися на дорогий крок створення постійної пожежної служби, вважаючи за краще відбуватися напівзаходами у вигляді обов’язку для містян організовуватися в загони на час пожеж та встановлення бочок з водою в певних місцях. Львів не був рідкісним винятком – чого варті лише пожежі 1381 та 1527 років, вогонь яких фактично знищив його центр дотла разом з унікальними архівами княжих годин.

Однак питання про створення стаціонарної пожежної служби в місті постало лише після обстрілу міста австрійською артилерією 2 листопада 1848 року, у вогні якого зникли ратуша, частина університету, театр. До переходу ж його в матеріальну площину пройде ще півтора року – 5 квітня 1850-ого у дворі кармелітського монастиря були проведені перші навчання помпистов по використанню пожежного обладнання (рукавів і сходів на колесах).

Читати далі »

Збанкрутілий одеський банкір

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-12-2018

Ринок – жорстока гра, в якій відграють лише найсильніші й найстійкіші, а інші опиняються на задвірках комерційної історії, не дивлячись на зв’язки, суспільне становище та колишні регалії. Тім болільш, що доля любити підносити неприємні комерційні сюрпризи, раз по раз перевіряючи їхні силу волі, витримки і самоконтролю.

Третє покоління відомих одеських комерсантів розбагатілих на банківсько-зернових операціях і маючих представництва в Лондоні та Парижі могло б виявитися більш стійкім в таких питаннях, але ступені доктора юридичних наук, членства в Обліковому комітеті Одеської контори Державного банку, повноважного представництва міського купецтва та п’ятдесяти мільйонного обігу власного банку виявило замало.

Читати далі »

Харків літературний

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-10-2018

На тихих вуличках, в зелених скверах і галасливих площах культурної столиці Східної України, на яку перетворився Харків із започаткуванням на його просторах на початку XIX століття університету, міцно запанували небесні натхненниці і покровительки всіх напрямків і форматів мистецтва, що наклало свій відбиток на всю подальшу історію міста. І літературна їх складова не була останньою з них навіть в роки квітнучого радянського тоталітаризму.

Не форматний для комуністичної реальності харківський літературний салон на горищі з маленьким віконцем по Римарській 1, де творив і надихав своїми віршами з присмаком скромності високої класики Борис Чичибабін або його творіння – студія в палаці культури Зв’язки – не давали згаснути іскрі свободи в сутінках радянської реальності, навіть коли невдоволення його творчістю комітету державної безпеки унеможливило видання його робіт і зробило реальністю виключення зі Спілки письменників.

Читати далі »

Музика під секретом

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-09-2018

У далекому 1891-ому, коли був оголошений всесвітній конкурс на будівництво нового розкішного будинку для одеського храму бога комерції замість втратилої актуальність старої невеликої по площі будівлі біржі на Миколаївському, актуальної в першій половині XIX століття, але після сорока років порто-франко своїми скромними розмірами і сусідством з іншими адміністративно-комерційними організаціями не задовольняла амбіціям і запитам місцевого комерційного люду, ніхто не здогадуються про її подальшу цікавою долю…

Стосовно грунтовності підходу до майбутнього будівництва говорить не тільки конкурс проектів, що був оголошений по всьому світу і тривав фактично п’ять років, але і ті жорсткі вимоги, які висувалися до технічних характеристик будівлі, основною з яких була звукоізоляція на межі фантастики – секретні розмови в цих стінах павині були залишатися секретом навіть для людей, що знаходилися в декількох кроках в цьому ж приміщенні.

Читати далі »

Жіноча примха

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-09-2018

Вразлива жіноча душа в поєднанні з прагматичною натурою іноді може звести чоловіка з розуму, особливо під впливом настільки відвертих і виходячих за межі суспільних норм і пристойності пуританського XIX століття дамських романів Еміля Золя. І де вже було знати вічно зануреному в справи комерції Мойсею Менделевичу, що якась книжка під назвою “Дамське щастя” так змінить його завжди байдужу до справ, домашню дружину…

У передчутті тихого сімейного вечора поважний одеський купець повернувся після повного турбот дня додому, але замість чаю після ситної вечері, яким дружина дала йому насолодитися в розрахунку на більш благодушний настрій, отримав від коханої серйозну розмова, що почалася з категоричного заяви: “Мойсей, досить кидати гроші на вітер і будувати будинки!”, за якою крокували сентенції на тему про те, що вкладення коштів у нерухомість має бути раціональним і сім наявних в реєстр власності подружжя будинків не сильно їх збагатили.

Читати далі »

Шлях до серця улюбленої тещі

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2018

З давніх-давен одеський Приморський і західна частина міста були далекі один від одного як дві планети, адже не дивлячись на фізичну близькість їх розділяла глибока балка, економічний ефект від будівництва моста через яку не витримував ніякої критики в порівнянні з витратами. Тому цей проект так і не був реалізований протягом усієї півтора столітньої історії міста.

Однак такі дрібниці, як економічні витрати, мало цікавили партократичну верхівку країни червоних рад, на догоду амбіціям і бажанням якої приносилися набагато більші жертви, ніж якась частина державної скарбниці.

Читати далі »

Кохання з третього поверху

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-05-2018

Розкіш львівської Ринковій площі, де кожна з сорока п’яти кам’яниць зі своїм часовим відбитком, своєю унікальною долею, своїм неповторним шармом. Люди, часи, звичаї міняли їх на свою догоду, і кожен з них залишався в їх історії назавжди. А що вже казати про королівський роман – такого народна вже точно не забуває, на відміну від історії, яка через брак документальних фактів переводить це в розряд місцевих легенд.

1634 рік. На пишну королівську процесію в’їзду вседержителя Речі Посполитої Владислава IV Вази зібралася подивитися ледь не вся львівська громада від мала до велика усіх каст і чинів. І з усієї цієї строкатої юрби його погляд вирвав миле личко, чарівну посмішку, тонку фігуру, що тремтінні застигла на балконі перед променями Сонцеликого.

Читати далі »

Крамола і амбіції

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-05-2018

Перший проект одного з майбутніх радянських “будівництв століття” зародився в надрах романівської імперії двоголового орла з подачі інженера з електрифікації залізниць Генріха Графтио. Його проект гідроелектростанції на Дніпрі ліг на стіл імператора Московії Миколи II ще в 1905-ому, але ніякі економічні вигоди не змогли змусити царя піти проти спротиву православного духовенства, яке вбачало в науково-технічній ідеї Графтио (і не тільки його) крамолу.

Глобальною фактичною причиною церковного гніву з цього приводу був технічний прогрес, як фактор відтоку освіченої пастви зі сфери їх впливу, а локальним номінальним – затоплення в ході будівництва гідроелектростанцій храмів і цвинтарів, що за їхніми словами було “великим гріхом”.

Читати далі »

Один будинок на вулиці Трьох Хлібів

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2018

Старий Кременець. Скільки ж зберігає він в своїй пам’яті великих і маленьких таємниць, які довірили йому прості городяни і сильні світу цього за сім століть існування. Про них ходять легенди. Іноді випадок являє світові їх матеріальне підтвердження, але левову їх частку доля береже за сімома печатками для майбутніх поколінь.

А серед них мабуть десь в петлі Смотрича зберігається і історія тієї, якій судилося народиться в блиску розкоші будинку молдавського господаря Василя Лупула і загубитися в лабіринтах шахових партій європейських політичних інтриг як звичайній пішці – Розанда Лупул-Хмельницька.

Читати далі »

Місце смерті, місто кари

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-04-2018

Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).

А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва “Praugier”.

Читати далі »

Одеська Європа по-пушкінські

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-04-2018

Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.

Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.

Читати далі »

Комерційно обгрунтована неквапливість

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-03-2018

Вічний як води ріки біля її підніжжя і безмежний як небо над нею вид з Володимирської гірки. Чиї очі хоч раз побачили Поділ і українські простори до горизонту з висоти польоту птаха – навіки носить візуальний образ захоплюючого духу волі в своїй душі як однієї з найсвітліших митей життя. Однією з щасливих жертв цього чудесного видовища став заїзджий на прощу з північних просторів в 1863 році купець Кокор’єв.

І не було б нічого чудового в цій події – не він перший, ні він останній, якщо б гість з далеких країв по щедрості душі не залишив в київській міській касі тисячі рублів на облаштування альтанки на його улюбленому місці відпочинку Київських пагорбів.

Читати далі »

Від храму до мавзолею, від віри до атеїзму

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-03-2018

Глибоко релігійна дворянська сім’я, де батько, Віктор Петрович Щусєв, був не тільки надвірним доглядачем, а й добровільним опікуном кишинівських богоугодних закладів, звичайно ж виховала свого сина в любові і шанування царя і Бога, а столичне вище училище Академії мистецтв з Рєпіним і Бенуа в ролі наставників закріпило напрямок творчої дороги майбутнього метра вітчизняної архітектури.

Першим самостійним архітектурним кроком Олексія стала надгробна каплиця Шубіна-Поздєєва на Олександро-Невському, яка була споруджена лише завдяки його натиску – дізнавшись про смерть з газет і накидавши нашвидку ескіз, він без запрошення і рекомендацій з’явився до удови генерала і зміг переконати її віддати перевагу його творінню.

Читати далі »

Педикюр для харківського Голлума

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-02-2018

Аскетичний модерн початку ХХ століття в легкому флері загадкової готики на одній з харківських вулиць нехай і відрахував лише сторіччя свого існування, але вже встиг обзавестися довгим шлейфом легенд і переказів, яким володіє не кожен стародавный замок.

І хто б міг подумати, що таке прагматичне комерційне починання як приватна жіноча гімназія двох сестер Покровських може стати однією з міських визначних пам’яток. А всього лише потрібно було, щоб їхнім братом виявився сам єпархіальний архітектор Володимир Миколайович Покровський, не обмежений своїми замовницями ні у виборі архітектурних форм, ні у використанні елементів оздоблення.

Читати далі »

Про публічні конкурси і не тільки

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-02-2018

Історія Харкова на рубежі XIX і XX століть ознаменувався не тільки бурхливим витком соціально-економічного підйому, але і таким поняттям як “публічний конкурс”, що увійшло до повсякденного побуту при будівництві не тільки громадських будівель, але і приватних особняків.

Причому публічність такого конкурсу на кожному етапі можна було відстежити по сторінках знаменитого журналу “Зодчий” від оголошення конкурсу з деталізованими умовами до визначення результатів. Хоча це не гарантувало втілення в життя проектів-переможців як в цілому, так і їх окремих частин, що було пов’язано з визначенням переможців архітектурною комісією згідно заявлених вимог, а право власності переходило у власність замовника, котрий на свій розсуд вирішував їхню подальшу долю.

Читати далі »

Ало. Ало. Ало. Говорить Харків

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2018

“Ало. Ало. Ало. Говорить Харків”, – саме з таких слів в ефірі звичайного техніка, які почули сім десятків людей 16 листопада 1924 року, стартовав відлік історії громадського радіомовлення України.

А починалося все в Харкові кінця XIX з наукових розробок радіокерованих машин і механізмів всесвітньо відомого професора Харківського університету. Саме їм був створений перший прилад здатний налаштовуватися на певну хвилю, за чим попрямувала до військового відомства його записка із запитом на дослідження способів захисту бездротової телефонії від зовнішніх електричних хвиль (1901). Пальчикову ж належить честь обладнання в місті на Лопані першої локальної радіостанції і першого в імперії автомобіля-пересувної радіостанції (1904).

Читати далі »

Злий геній сім'ї Чумічових

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-12-2017

Йому ділова хватка дісталася у спадок від батька-купця, який обіймав пост Білгородського бургомістра. Саме завдяки вродженому дару і ділянці на березі Сіверського Дінця Микола Чумічов став серед місцевих підприємців першопрохідцем вовномийних справ, що забезпечило йому статус найбагатшої людини в окрузі і величезні бариші.

Але великі гроші – це не тільки велике щастя, а й предмет постійних хвилювань, заздрості і жадібності оточуючих. Чорним генієм, крило якого врешті-решт назавжди закрив його очі і зупинив його серця був той, кого він виплекав у своєму будинку в любові і млості, плоть від плоті, кров від крові – власне дитя.

Читати далі »

Сила мрії

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-12-2017

Його, звичайного богодухівського поміщика, доля обрала щоб переламати вікової сон Слобожанської України та назавжди змінити її історію, відкривши дорогу світові творчих знань та прогресу.

А почалося все з особистої зустрічі з імператором Василя Каразіна з імператором, на якій перший, будучи головою комітету з розгляду уставів двох академій та московського університету, висловив божевільну думку про відкриття в Харкові власного ВНЗ. Ідея Олександром I, як освіченою людиною, була в принципі прийнята прихильно, тим більше що кошти на його відкриття передбачалося знайти з добровільних пожертвувань місцевого дворянства без залучення скарбниці.

Читати далі »

Історія, що проходить повз

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-11-2017

Кінець XIX – початок ХХ століття, коли з ганебним кріпосним правом нарешті було покінчено і майбутнє малювалося лише в яскравих тонах, прогресивні демократичні ідеї почали розбурхувати серця і уми ліберальної частини суспільства імперії двоголового орла. Харків, як науково-просвітницька столиця Східної України не міг залишитися осторонь від загального тренда – літературні салони, світські прийоми і ділові зустрічі закінчувалися гарячими суперечками про світле майбутнє країни і світу.

На хвилі загального ідейно-економічного підйому з легкої руки Олександра Олександровича Іозефовіча 1 грудня 1880 року в слобожанської столиці з’являється голос освіченого суспільства, націлений на вдосконалення духовно-соціальної складової губернії як запоруки її подальшого процвітання – газета “Наш край”.

Читати далі »

Велика дурість солідної організації

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-11-2017

Технічний прогрес в якості приватної ініціативи ступив на простори Російської імперії лише в 1868 році, коли царський уряд милостиво віддав в концесію на двадцять років приватним компаніям будівництво та експлуатацію ділянок Південної залізниці. І якщо у приватних підприємців в честі були строгий контроль доходів і витрат (один із прикладів оптимізації – переведення з Кременчука другого центру управління Курсько-Харківсько-Азовської), то до казенних грошей відношення у службовців було більш ніж прохолодне.

Так станом на 1891 рік Харківсько-Миколаївська залізна вже десятиліття як перебувала в державній власності, але її керувальний центр (за винятком начальника 3-го ділянки шляху, ревізора служби руху, ревізора служби тяги, начальника станції “Харків” та його помічників) все ще перебували в Кременчуці, що викликало величезні комунікативні складності в її роботі.

Читати далі »

Крапка поставлена вчасно

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-10-2017

Люта, голодна, неясна одеська зима 1921 року, коли кривавий більшовизм зі зброєю в руках зруйнував існуючий світопорядок без планів на майбутнє, крім “відібрати і поділити” і перспектив. Для когось вона була першою, для когось останньою, але людина пристосовується до всього і перлина Чорного моря потихеньку пристосовуватися до зелених шинелей на вулицях, обміну речей на продукти і топити по чорному. Але у всій цій безпросвітній безвиході залишилося те, чим людина пожертвувати не змогла – розумне, добре, вічне, яке не давало збожеволіти і дарувало іскру віри в майбутнє – друковане слово.

Молодий, метушливий, пустотливий, обірваний колектив приморській газети “Моряк”, в якій на той час працювали Бабель, Багрицький, Ільф, Катаєв, Олеша Паустовський, як якір тримався на гранді російської преси, колишньому директору найбільшої вітчизняної багатотиражки “Руське слово” сивочолому Федірі Івановиче Благові, який працював тут коректором. Але безпечність і самовпевненість юності та безсумнівність літературного таланту робили цих молодих дарувань від літератури малосприйнятливими до правил і досвіду життя.

Читати далі »

Життя-трагедія графів Доррер

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2017

Старовинний французький рід Дорерр отримав успадковані графський титул з рук самого папи за вірне служіння католицької церкви в якості посланника французького короля Карла Х. Які причини спонукали одного з його нащадків на початку XIX століття перебратися на службу в Московію з підтвердженням спадкового дворянства від Миколи I – про те історія замовчує.

Але станом на кінець ХІХ століття родина Йосипа Пилиповича і Катерини В’ячеславівни Доррер крім графського титулу і шести дітей (чотири сини і дві дочки) володіла чималою комерційної і житлової власністю, що забезпечують розважливим господарям непоганий прибуток. Бурхливий початок ХХ століття вніс свої корективи в перспективи світлого майбутнього титулованих нащадків французької аристократії: в 1900-му помирає батько, середній захоплений революційними ідеями брат Олексій засуджений до заслання з позбавленням дворянського гідності сім років по тому, а старший, Георгій, був відправлений по службі в далекий Туркестан. Надією і опорою сім’ї залишився Сергій, що закінчив ХТИ в 1903-ому.

Читати далі »

Друг, натхненник і критик

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2017

Михайло народився в Харкові на Холодній Горі в заможному домі купців Слонових по Анненський. Завдяки другу матері, місцевому меценату Якову Миколайовичу Лисікову, який помітив в хлопчині безсумнівний співочий талант, він з малих років почав свою кар’єру в церковному хорі, а пізніше назавжди пов’язав своє життя з музикою в класах Московської консерваторії, де навчався з 1887 по 1893 рік разом з цілою плеядою майбутніх зірок світової сцени.

Саме студентська лава тісно пов’язала харківського юнака з двома неординарними геніями свого часу – Сергієм Рахманіним та Федіром Шаляпіним. І не зрозуміло для кого цей подарунок долі був цінніше, адже Михайло став для них першим шанувальником, першим імпресаріо на добровільних засадах, першим ковтком успіху.

Читати далі »

Маріупольська точка небуття

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-08-2017

Здається, що тут час зупинився в момент заснування Маріуполя і зрушити стрілки його годинника не змогли ні ядра англо-французької ескадри, ні науково-технічний прогрес, ні дві світові війни, ні бурхливий ентузіазм рад. Їх ніби немає при існуванні в самому серці Центрального району. Забуття, безвихідь, тлін…

Крим. Бажаний і далекий вічний півострів, який Московська імперія за свою історію в різних іпостасях приєднувала аж вісім разів, а він так і залишався чиїм завгодно, тільки не її. Черговим тактичним ходом в необгрунтованих імперських домаганнях став великий вихід християн 1778 року, який повинен був послабити економіку Кримського ханства (основними орачами його були саме представники Христової віри) і одночасно вирішити проблему заселення Приазов’я.

Читати далі »

Український вчитель американського джазу

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-07-2017

Він народився в бурхливо прогресуючому Харкові на зламі епох в 1895 році, коли здавалося, що світ остаточно покінчив з війнами і став на шлях прогресу і творення. Щасливе дитинство на одній з тихих вуличок в самому серці старого міста, де його матуся мала репутацію однієї із найкращих капелюшних майстринь, що створило благодатний грунт для розвитку багатогранних талантів юного обдарування, яке почало писати музику у вісім років. Йосип Шиллінгер.

Надходження в столичну консерваторію було справою вирішеною при таких безсумнівних музичних талантах. Благо закінчити її по класу диригування та композиції йому вдалося в 1917-му, щоб встигнути повернутися до рідного Харкова до початку більшовицької бійні.

Читати далі »

Від Городнього до Гізи

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-03-2017

Обмеженість і спірність документальних відомостей завжди породжує на світ легенди та теорії одна одної химерніше, в основі яких лежить найчастіше один єдиний факт. Вони швидко знаходять собі прихильників і їхніх опонентів, не дивлячись на те, що істина лежить десь зовсім в іншому місці.

Романтичні Співочі тераси, оповиті мороком таємниці свого походження. Їх унікальна акустика зачаровувала іменитих виконавців, яких багатому магнату-цукрозаводчику Павлу Харитоненко з тонкою душевною організацією вдавалося заманити обіцянками або спогляданням чуда в глибинку слобожанської землі. Кажуть, в числі тих, хто пізнав всю могутню силу рукотворного дива випробував на собі, був сам Федір Шаляпін.

Читати далі »

Дурна слава або гарний краєвид з вікна

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-02-2017

Два століття долі селянського поселення та садиби на берегах Шарівки йшли рука об руку, будучи один для одного вічними супутниками прогресу і процвітання, яке дають невсипуща праця і турбота про рідну домівку. Так було при Шаріях, Осипових, Гебенштрейтах…, але педантизм, радикалізм і непомірні амбіції багатого цукрового магната Леопольда Кеніга, котрий 1894 році викупив Шарівку, назавжди перекреслили створювані поколіннями доброзичливо-довірчі відносини між господарем та його підопічними.

Грандіозна реконструкція нового придбання для підкреслення високого статусу її господаря почалася звичайно ж з головної перлини майбутнього комплексу – невеликого палацу на південному схилі балки – в ході якої вона з пересічної представниці садибної архітектури перетворилася на прекрасного білого лебедя, чий величний образ відбивався в дзеркальній гладі ставка оповитій муаром флори.

Читати далі »

Часи змінюються, корупція залишається

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-06-2016

Щедрість для загального блага одних часто стає ласим шматочком для особистого збагачення інших – корупція стара як цей світ і війна з нею. А тим більше що у вигляді об’єктного нагляду виступає величезне поле в двісті тридцять моргів (131,1га) родючої орної землі біля села Біла.

Виділена на добру справу шпиталю для утримання бідних і немічних при тернопільській церкви Різдва Христового фундація Василя Костянтина Острозького в 1570 на ці землі підлягала нагляду ради з восьми шанованих громадян міста, які в подяку за ці клопоти звільнялися тим же документом від сплати місцевих податків. Крім того в відання наглядової ради входило так само спостереження за самою Різдвянською церквою і Воздвиженським храмом над ставом.

Читати далі »

Наперсник Геродота

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-02-2016

У ті давні часи, коли на планеті щосили вирували греко-перські війни, азовське і чорноморське узбережжя були об’єктом пильної уваги дослідників-географів Еллади як нових земель колонізації, яку стримували лише войовничі володарі цих земель – кочові племена скіфів.

Чудова, багата рослинністю і дичиною природа, не дивлячись на небезпеку зустрічі з їхніми володарями, вабили грецьких дослідників все далі і далі в глиб цих загадкових земель. Сам «батько історії» Геродот залишив про свою подорож до Скіфії чимало заміток з детальним описом її чудес, одним з яких був священний гай Гілея в низов’ях Борисфена (Дніпра).

Читати далі »

Безглузда пропозиція

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-02-2016

1913-й рік. Пароплав Одеса – Нікополь, на якому вісімнадцятирічний Лазар Йосипович Вайсбейн (або попросту Льодя) дряпає від кривавої розправи грізного одеського пристава, у якого “був пістолет і шашка, та й росту він був величезного”, за роман з дружиною-красунею представника влади манекенницею Лолою 25 років від роду (хоча спочатку юнак не думав їхати так далеко – йому вистачило б і Херсона, та ангажемент не склався). І випадковий погляд на попутницю, що презирливо зморщилася носик при погляді на нього.

Далі був шлях по вузькоколійці до багатого Олександрівська, кімната в одному з найреспектабельніших дохідних будинків міста та робота в театрі Азамат-Рудзевича. Полум’я пристрасті до одеської італійки згасло з намотаними на колеса паровоза кілометрами, потонуло в бурхливих дніпровських хвилях. Молода душа металася в пошуках нової любові.

Читати далі »

Дві сторони однієї вулиці

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-11-2015

Тонка в тремтячому світлі вуличних ліхтарів майже не видна ілюзорна грань, яка кам’яною стіною розділяє два діаметрально протилежних світи одного міста. Дрімуча простота невігластва і світоч культурного просвітництва, що йдуть кожен своїм шляхом і за обопільною згодою ніколи не пересікаються. Гапкінштрасе і Піжон-стріт – завжди дві лика однієї вулиці.

З одного боку вир вишукано і модно одягненої публіки в інтелектуальних бесідах про високе, в культурі мови і поведінки якої безпомилково вгадується інтелігенція. Яскраве світло ліхтарів у відблиску начищених туфель і бріолінових зачісках галантних кавалерів, дбайливо супроводжуючих на променад своїх злегка гордовитих дам в легких як туман вечірніх сукнях. Піжон-стріт – еліта і надія майбутнього країни.

Читати далі »

Жартома

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-05-2012

Перегони, азарт, кураж. Не було б всього цього в Російській імперії, а іподроми продовжили б тягнути своє жалюгідне існування (не дивлячись на появу тоталізатора) коли б не його величність Випадок…

На столичному іподромі при явному фаворита жеребці Перкуні під сідлом професійного жокея-англійця Амброза забіг виграла темна конячка Фаг-о-Балла. Виграшна ставка по купленому на удачу квитку склала аж тисячу триста дев‘ятнадцять рублів.

Читати далі »

Шуми, шуми "Шевченківський гай"

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-04-2012

Завдяки втручанню ЮНЕСКО повернеться із забуття другий за величиною український музей під відкритим небом – Шевченківський гай. Адже у держави, історію якого зберігають експонати, коштів на їх утримання, як завжди, не вистачає.

Культурну спадщину України готові підтримувати як сусідні держави, історія яких тісно переплетена з вітчизняною, так і інші країни, зовсім не пов‘язані з нею, але які з болем у серці спостерігають за загибеллю унікальних пам‘яток архітектури та побуту. В даному конкретному випадку кошти на відновлення та реставрацію експозиції Шевченківського гаю виділила Норвегія.

Читати далі »

"Чесна" власність

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-10-2011

Знову музеї, бібліотеки і концертний зал – під відкрите небо, а історію – на звалище.

Адже Хрещатик – всесвітньо відомий центр української столиці. Чим ближче до центру, тим, як водиться, вища ціна – проста арифметика. Отримання ж цілої будівлі на Хрещатику 48а за безцінь у приватну власність — хіба це не межа мрій будь-якого бізнесмена?

Читати далі »

Бій з тінню

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-10-2011

Нова київська влада посилено робить вигляд, що всі жахи історичної спадщини Києва позаду. Показова боротьба з корумпованими чиновниками, відкриття гучних кримінальних справ,… і тихе закриття цих самих справ після показової галасу в пресі. Влада бореться сама з собою, де бій лише ілюзія.

Та ось тільки результати говорять самі за себе: образ старого Києва блякне день від дня. Варто лише згадати готичний Замок барона на Ярославовому валу та будинок Мурашко по Малій Житомирській. Та хіба мало їх…

Читати далі »

Пан чи пропав?

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2011

Доля Підгорецького замку висить на волосині. Роботи по його реконструкції законсервовані і коштів на їх відновлення не передбачається.

Але ось з’явилася надія: адміністрація президента України з ініціативи директора Львівської національної галереї мистецтв, якій належить цей унікальний пам’ятник архітектури, розглядає питання про створення на базі палацу урядової резиденції.

Читати далі »

"Король" пішов, хай живе "король"

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-09-2011

Влада у Києві змінилася, але нічого не змінилося.

Старий Київ знищується з тією ж швидкістю, що і раніше, з тією лише різницею, що дорога столична земля раніше призначалася для одних бізнесменів від влади, а зараз дістанеться іншим.

Читати далі »

Вісім храмів ЮНЕСКО

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-09-2011

Як ні багата Україна природними і рукотворними пам’ятками, але доля їх надана волі випадку: якимось пощастило більше – і ентузіасти збирають, випрошують і вимолюють кошти на їх реставрацію та утримання, якимось менше – вони старіють під невблаганною рукою Часу і людської жорстокості. А якимось й зовсім пощастило потрапити до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (правда на поточний момент таких об’єктів всього п’ять).

Перелік українських пам’яток нескінченно довгий, от тільки поповнювати свій список міжнародна організація ними не поспішає. Адже, для початку, фінансування претендентів на високе звання Всесвітньої спадщини повинна фінансувати держава, якій вони належить.

Читати далі »

Останні дні легенди

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2011

Український Монмартр доживає свої останні дні, забираючи до історії непередаваний дух Проні Прокіпівни, Голохвастова, Майстра, Маргарити та багатьох багатьох інших героїв, народжених на бруківках Андріївського узвозу. Адже “тимчасове” вигнання творців пензля і стека, пера і паперу на час реконструкції з київського Монмартра на Пейзажну алею загрожує ніколи не закінчиться.

Згідно з новими планами столичної влади, реконструкція Андріївського узвозу, приурочена до Євро-2012, що почнеться 20 вересня цього року зі зміни унікальної бруківки та переробки фасадів, після закінчення футбольного чемпіонату плавно перейде в модернізацію всього зовнішнього вигляду вулиці. І звичайно присутність на цій осучасненій вулиці творчої богеми міська влада визнала недоречною, не дивлячись на їх спільне плідне співіснування протягом століття.

Читати далі »

52 пам'ятника на збереження

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-07-2011

Місто-пам‘ятник, історичний центр якого налічує не одне тисячоліття, адже поселення на його території існували ще в бронзовому столітті, удостоївся власної чотирирічної державної цільової програми по збереженню культурної спадщини, схваленої Кабінетом міністрів Україні, вартістю дев‘яносто чотири мільйони гривень.

Будемо сподіватися цю радісну подію не затьмарять проблеми недостатнього або несвоєчасного фінансування, бюрократичних перепон та неякісної роботи. Адже саме вони поставили на грань існування деякі не менш цінні культурні об‘єкти Україні.

Читати далі »

День архітектури в Україні

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-07-2011

Сьогодні свято того що залишили нам попередні покоління в пам‘ять про свої перемоги і поразки, радощі і знегоди, багатство і бідність – пам‘яток архітектури, які пам‘ятають те, що давно забули нащадки.

Засноване з ініціативи архітекторів та містобудівників в 1995 році це свято мало привернути увагу до проблем архітектурних об‘єктів як сучасної споруди, так тої, що налічує не одне тисячоліття, але видно крім вручення урядових премій кращим представникам цієї галузі результату не досягнуло.

Читати далі »

Софія вмирає

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-06-2011

Перший український пам‘ятник включений до списку пам‘яток світової спадщини ЮНЕСКО – Софійський собор у Києві, який пережив на своєму 900-літньому віку не мало бур і негод, твердою рукою сучасних київських чиновників легко списаний з рахунків.

Саме завдяки їм буферна зона навколо пам‘ятника слов‘янського зодчества була хаотично забудована, що призвело до підняття грунтових вод під собором, де від вологості і осідання вже почали руйнуватися фрески початку ХІ століття.

Читати далі »

Нові жертви євро 2012

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-05-2011

Однозначно в Україну уболівальників футболу більше, ніж цінителів культури, у всякому разі нинішнє керівництво країни до останніх не відноситься вже точно!

Адже заради одноразового проведення цього заходу знищуються пам‘ятники, величезні суми грошей витрачаються на одноразові готелі, які після будуть стояти порожні, кошти місцевих бюджетів перенаправляються в пов‘язані з євро напрямки на шкоду соціальним програмам.

Читати далі »

Київ б'є свої рекорди

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-04-2011

І знову Київ.

Як же місту не пощастило бути столицею в такій країні, де гроші важливіше культури, за таких керівників, у яких своя кишеня завжди ближче. Чомусь міжнародної організації ЮНЕСКО українські пам‘ятники ближче, ніж вітчизняним народним обранцям.

Читати далі »

Пирогово повертається

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-04-2011

Вся Україна в мініатюрі з її вільними вітрами над безкраїм простором степів і лук, дурманним запахів квітучих вишень і ароматом стиглих яблук, золотом полів і синню небозводу втілена в маленькому шматочку села Пирогово , нині Голосіївського району Києва – непередаваний коктейль часу і архітектури застиглих десь між XV століттям і ХХІ століттям.

Цей унікальний архітектурно-історичний заповідник під відкритим, позбавлений значної частини (близько 100 га) своїх володінь в 2007 році, знову набуде свою історично сформовану цілісність згідно з рішенням Господарського суду Києва від 11 квітня нинішнього року.

Читати далі »

Києву закон не писаний

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-04-2011

Черговий злочин проти історії в Києві – знесено пам‘ятник архітектури початку ХХ століття особняк Олени Загорській по Мельникова 51. У столиці залишилося зовсім вже невелика кількість будівель зі столітньою історією, і втрата одного з них – тяжка втрата для міста.

Відчужену ще у 2009 році ділянку разом з пам‘ятником архітектури надано для потреб посольства Казахстану, ось тільки незрозуміло чому на догоду іноземним дипломатам знищується українська історія? Невже дипмісія не могла розташуватися у відреставрованому особняку, замість того щоб на його місці споруджувати чергового “сучасного монстра”, якого навіть архітектурним об‘єктом назвати язик не повертається.

Читати далі »